Одна зі складових цьогорічного триєнале сучасного українського мистецтва «Український Зріз» під темою UKRAINE!UNMUTED — перфоманс-програма. Вона буде представлена 4 листопада, на відкритті проєкту в Каунасі — Європейській столиці культури 2022. Цей блок представлять Юрій ШТАЙДА, Наталя ЛІСОВА, Володимир КАУФМАН, Ярина ШУМСЬКА, Володимир ТОПІЙ
Про перфоманс на Українському Зрізі 2022 як форму розповіді про те, що переживаємо, — Ярина ШУМСЬКА.
Пов’язані щоденним потоком війни
Ми всі зараз один цілісний організм. Як би ми не крутилися в тому, що ми всі різні, з різними переживаннями, сприйняттям, рівнем болю чи терпіння, але ми всі зараз настільки тісно пов’язані щоденним потоком війни, який затягує в себе кожного з нас, що, навіть коли ми говоримо про окремі перфоманси, вони є одним цілим, різнобічним переживанням того самого.
Тому в межах «Українського Зрізу» нам видалося логічним поєднати наші перфоманси в одне спільне дійство, котре то перетікатиме одне в одне, то супроводжуватиме одне інше. У нас були спільні зустрічі, обговорення, де кожен мав можливість озвучити і представити персональну дійсність:
· стояння на місці як внутрішній рух
· шлях як безкінечний процес, крутитися чи то котитися
· забарвлення як єднальна характеристика нашого буття зараз, з одним дуже виразним кольором
· відчуття невловимої присутності й намагання вхопитися за теперішнє — то в дійсності, то в спогаді, то в мрії
· і то все динамічно й хаотично функціонує на наших плечах, дорога втікає з-під ніг у думки, де перетворюється у фізичну ношу — і так циркулює по нашому тілі, нашому українському організмі.
Першим імпульсом до мого перформансу став індивідуальний досвід, намагання бачити, як відсутність змушує прийняти порожнечу. В перші години 24 лютого мені постійно крутилось на думці одне запитання: скільки людей відчуватимуть те саме так само гостро?
Звісно, у кожного своя історія, різні обставини та контексти, і я абсолютно не хочу нічого порівнювати, бо це не можливо. Але цей всезагальний біль, який вже торкнувся кожного, смерть — це відчуття не змиється, не забудеться, не зітреться; воно просто є з тобою, щодня, щогодини, в підсвідомості воно постійно.
І я намагаюсь якось цей часопростір охопити, описати, охарактеризувати, бо я — лише людина, яка сьогодні тут, і мені треба бодай на чомусь встояти. Ті, хто хоч раз мене обіймали, знають, що мої обійми дуже тісні, міцні та щирі. І дотик, тепло — це про присутність тут, про присутність Людини далеко, а обійми — символ близькості, життя, співжиття.
Я заплющую очі й обіймаю усіх, за ким сумую, хто далеко, хто близько, хто живе у пам’яті. І пам’ять — це не минуле, це якраз про теперішнє, через пам’ять життя триває. Обійми теплі, і в спогадах ми всі живі. Обійми пишуть наші ритми, наші текстури, звук зіткнення і час єдності. Яким залишається знак цього?
Від особистого через колективне до особистого
Глядач незалежний. Глядач всюди різний. Глядач в Україні сприйме наше перфомативне дійство зовсім інакше, ніж той самий глядач, який буде у Каунасі, ще інакше це буде для тамтешніх жителів. Я не можу спрогнозувати все. Але в нашій роботі точно йдеться про контакт на рівні смислів. Там не буде якихось диких втручань у фізичний простір, не буде ілюстративності — це буде щось дуже особисте, що заходить у сферу колективного. Ті знаки, що творитимуться кожним автором — через звук, колір, рух — кожного глядача заведуть у власну свідомість, а може й підсвідомість. І якщо дійство п’яти людей перетвориться в колективне співпереживання, пережиття, то це дасть голос давно затамованому диханню.
Іноземці готові слухати нас через культуру
Із початку цього року до липня всі мої контакти і участь у подіях були виключно онлайн. І хоча мені моментами здавалось, що, беручи участь в зумах, я говорю очевидні речі, але коли художники з Філіппін раптом запитували, а чи справді люди в Україні не хочуть приєднатися до рфії і чи справді воюємо ми, українці, а не американці за нас… або коли одна німкеня наполягала на дипломатії та діалозі з рф… Добре, почнемо спочатку…
Після трьох місяців люди у багатьох країнах втомилися від новин. За кордоном на сьогодні все менше готові ходити на мітинги, говорити про Україну. Але вони самі кажуть про те, що готові відвідувати виставки, фестивалі, культурні події. А це готовність дивитись і слухати, пізнавати і відкривати маловідоме. І коли ми промовляємо через мистецтво, з позиції звичайної людини, а не політика, я думаю, в цьому наша велика сила.
У липні я мала нагоду побувати в Португалії. Дистанція у дві тисячі кілометрів справді дається взнаки. Наша війна для них значно далі, ніж для поляків, литовців, латвійців. У Вільнюсі український прапор як мінімум у кожному кварталі міста. І коли бачиш тролейбус з написом «Слава Україні», то він не верещить, але звучить, і нагадує, що ці люди з нами, що про нас думають, пам’ятають. Та йдеться не лише про географію, а також про події минулого. Наша історія для більшості західних країн — це велика чорна діра, де існує окремий незнаний часопростір. У тому числі й історія мистецтва. Водночас мені за час поїздки не трапився ніхто, хто б, дізнавшись, що я приїхала з України, не почав обережно розпитувати, як ми тут, і не бажав би висловити підтримку нашому народові.
Перформанс не може жити вирваним з контексту. І коли він опиняється у конкретній ситуації, то втягує в себе все і всіх, хто має із ним найменший контакт. Ти не можеш не відреагувати, коли тебе беруть за руку: можна вдати, що нічого не відбувається, але якісь внутрішні переживання таки будуть — чи то приємність, чи спротив, чи байдужіть. І навіть якщо не зауважити автора цього дотику, то слід від нього залишиться. А це вже ґрунт для роздумів. Питання поставлено. Діалог розпочато. Так ми точно будемо почуті.
____
Триєнале сучасного українського мистецтва «Український Зріз» UKRAINE! UNMUTED стартує 4 листопада і триватиме впродовж місяця в Каунасі – Європейській столиці культури (Литва). Проєкт матиме декілька складових: мистецька програма, що включає експозицію творів сучасних українських художників та художниць і перфоманс-блок, а також цикл тематичних дискусій та збірка есе.
Український Зріз 2022 реалізують Інститут стратегії культури, ГО «Інститут актуального мистецтва» та «Вірменська 35» за підтримки Львівська міська рада, ЗМІН Фундація, Міжнародний фонд “Відродження” та литовських партнерів Kaunas 2022.
Загалом проєкт втілюється уп’яте: триєнале започатковано у Львові у 2010 році з метою презентації актуального мистецтва України передовсім іноземній аудиторії.