До нашого проєкту «Як справи в культурі?» долучилася Ірина Янів — менеджерка культури у оганізації Steinhaus Bautzen у німецькому місті Баутцен, координаторка програми фестивалю сучасного мистецтва «Zukunftsvisionen» у місті Ґьорліц, що у Саксонії, федеративній землі Німеччини.
Ірина розпочала із розповіді про передумови виникнення Закону про культурні регіони, приклад якого може бути актуальним і для реалій України. Після падіння Берлінського муру та об’єднання країни, сфера культури у Німеччині зіткнулась із проблемою полярності. У східних землях залишилась велика кількість малих культурних інституцій у невеликих містах, в той час як у західній Німеччині культурна сфера пристосувалась до капіталістичних умов і вільного ринку набагато раніше, відповідно, малі установи тут не витримували конкуренції, або й взагалі не виникали.
На цих принципових відмінностях виникав конфлікт: з одного боку східні землі були менш забезпечені і звиклі до державного фінансування, в той час як більш забезпечені західні землі не вбачали потреби фінансувати культуру на сході на тому ж рівні, що був до того. З західного погляду, ці інституції мали б одразу пристосуватись до нових умов; звісно ж, такий процес не міг би відбутися безболісно і без втрат.
Схожа ситуація відбулась і в Україні, коли після здобуття незалежності у кожному містечку чи селі залишилось одразу кілька культурних закладів — клуб, дім просвіти, бібліотека тощо — і не було достатньо коштів для фінансування їх інфраструктури.
Закон про культурні регіони
У 1992 році з метою вирішення даного питання була організована і відряджена у Саксонію група експертів — комісія Наумана. Завдання полягало у дослідженні місцевих оркестрів, театрів та хорів, виявленні їх кількості, активності, ефективності та у напрацюванні рекомендацій стосовно подальшого функціонування цих організацій. В ході дослідження стало зрозумілим, що є сенс у розширенні питання — більш глобальне осмислення східно-німецького культурного ландшафту, що забезпечить краще розуміння його перспектив. Робота Комісії заклала ґрунт для протистояння сфери тодішній і майбутнім кризам — так постав Закон про культурні регіони.
Закон регулює фінансування недержавних культурних організацій, які дедалі частіше у Німеччині називають “вільною культурною сферою” — це громадські організації, митці, активісти чи менеджери, що працюють індивідуально і без юридичної форми діяльності. Закон визначив 6 культурних округів та сформував офіційні органи кожного з них – спеціально призначені асоціації (Zweckverband). Такий поділ, зрештою, об’єднав межуючі між собою території розумінням, що відтепер сусіди працюють над культурою у спілці.
У продовження процесу реформ кожна комуна також прийняла Статути із базовими зобов’язаннями про те, що культура належить політиці і має бути належним чином фінансована. Таким чином, Закон став легітимним і узгодженим на всіх рівнях — культурного округу, об’єднаних асоціацій та комун.
— Закон демонструє, наскільки важливим є прийняття стратегічних рішень, які орієнтовані на довгострокові результати. 30 років тому складно було осягнути всю важливість реформи, але зараз можна дуже виразно порівняти рівень розвитку культурної сфери у округах, що прийняли Закон, та тих, що відмовились, — міркує спікерка.
Закон визначає певні особливості фінансування для кожного з рівнів:
- Комуна. Verankerung von Kulturpflege — дослівно “визначення громади відповідальною за обслуговування культури”. Закон зобов’язує громаду фінансувати культуру, аби збалансувати рівні забезпечення культурної сфери, а відтак і пропозиції між великими та малими містами і встановлює так званий “тариф на культуру”, що має бути врахований при прийнятті річного бюджету кожного міста. Сума розраховується в залежності від кількості мешканців міста / села (приблизно 9.5 Є на особу на 1 місяць) і не може бути меншою. Цей метод щороку створює резервні гроші для культурних пропозицій і проєктів.
- Округ. Культурний округ отримує фінансування із бюджету федеративної землі (області, якщо проводити аналогії з Україною). Прописана сума складає близько 96 млн. євро в рік на розпорядження культурних фондів округів.
- Федеративна земля (область). Жоден проєкт або інституція не можуть бути профінансовані більш як на 30% з бюджету федеративної землі. Таким чином усі три рівні однаково залучені до фінансування ініціатив, то ж потенційні грантоотримувачі можуть бути певними — якщо їхню ініціативу було підтримано на рівні комуни, то існує майже обов’язкова гарантія отримання додаткового фінансування й на рівні округу чи землі.
Незалежно від ситуації в світі чи зміни політичного клімату, культурні організації, ініціативи, приватні особи гарантовано отримають фінансування на усіх рівнях, що також допомогло й Steinhaus Bautzen — громадській організації, де працює Ірина — безболісно пережити момент кризи.
Саме ці умови дозволили Саксонії зберегти та наростити культурний ландшафт — у кожному малому та великомі місті є кінотеатри, театри, соціокультурні центри. Важливо відзначити, що такі центри зосереджують увагу не лише на роботі з дітьми та молоддю, як це зазвичай акцентується в Україні, але на усіх вікових групах та потребах (робота із літніми людьми, людьми із залежністю, соціально незахищеними групами, меншинами тощо). До соціокультурної сфери прийнято відносити також і сферу урбаністики у її найширшому розумінні.
Підтримка культури з боку держави
Цієї весни уряд Німеччини виділив великі кошти на підтримку малих підприємств та осіб, що здійснюють приватну діяльність, що дозволяє у тижневий термін від подачі заявки отримати одноразову допомогу розміром у 9-13 тис євро. Для цього заявник має надати певний пакет документів та документально підтвердити суму, яку теоретично міг би заробити за місяць карантину. Проте програма компенсує лише виробничі витрати: оренду приміщення, купівлю розхідних матеріалів тощо. Тут виникла конфліктна ситуація — витрати більшості осіб, що здійснюють діяльність в культурі, не мають такого обсягу “виробництва”, а отже не можуть претендувати на підтримку. Осіб з меншим запитом уряд скеровував до структури-аналогу українській біржі праці, що несе за собою ряд бюрократичних складнощів. Схожі програми були запроваджені і на рівні окремих земель, але, фактично, виявились не релевантними для значної частини працівників культури — така несправедливість стала причиною багатьох дискусій, петицій по всій Німеччині.
Ще одна цікава можливість — програма Kurzarbeit, що компенсовує роботодавцям оплату робочих годин, які не були відпрацьовані працівниками у зв’язку з непередбачуваним зривом планів / проєктів через карантинні обмеження. Таким чином роботодавець має змогу зберегти зарплати повного робочого дня, замість скорочення.
Кожна інституція, чи навіть проєкт, що планує відновити свою діяльність, повинен представити так звану “концепцію гігієни” — документ, що прописує заходи забезпечення санітарних норм і правил.
Опис повинен містити детальну інформацію про площу приміщень та кількість працівників, тип вентиляції та скляних відмежовувачів, кількість закуплених засобів дезінфекції та низку інших необхідних пунктів — усе повинно відповідати вимогам, що були введені у Німеччині у часі карантину і бути затвердженим у органах місцевого врядування.
«Якщо ж організація не може забезпечити необхідну кількість прописаних засобів, то держава також може піти на зустріч у кожній ситуації. Прозорість, чіткість правил і чіткість самого процесу в двосторонньому порядку,» — підсумовує Ірина.
Почитати більше про Закон про культурні регіони можна тут: https://bit.ly/2XvetZR. Запис трансляції: https://bit.ly/30c0XvR
Ірина Янів — менеджерка культури у оганізації Steinhaus Bautzen у німецькому місті Баутцен, координаторка програми фестивалю сучасного мистецтва «Zukunftsvisionen» у місті Ґьорліц.