У нас — нові діалоги. Сьогодні наші пункти призначення на Культурній мапі Львова такі: міське кафе з виставковою діяльністю Tovarystvo_RPM на Пекарській, потім завітаємо у Школу Новаківського (новий простір на Володимира Великого), а тоді — в Urban Camp Lviv, новий центр для внутрішньо переміщених українців на Патона, де всіх чекають на відкритті простору наступного тижня, 2-3 червня.
Tovarystvo_RPM: тут показують і споглядають мистецтво
Поєднати комерцію з культурою легко, коли партнери у проєкті з різних сфер (Олександра Давиденко, Тарас Карпів та їх друг Павло Білик). То що чекає нас у Tovarystvo_RPM: Coffee, Wine & Food + People на Пекарській 11.
Олександра: Моя основна діяльність — дизайн і мистецтво, я давно займаюсь організацією подій і мистецьких резиденцій, тому ще раніше, коли Тарас мав свою невеличку кав’ярню, я допомагала йому в ресторанному бізнесі. У таких спілкуваннях органічно народилась мрія — створити кафе-галерею, але в новому просторому місці, де було б для цього достатньо простору. В місці, де Тарас міг би займатись своєю діяльністю, а я — формуванням аудиторії, яка потребувала б такого закладу і спілкування. Щоправда, ми давно вже маємо гарне середовище, яке свого часу утворилося навколо Театру Курбаса: це актори, режисери, художники — дуже цікаві люди.
Ми почали шукати простір, в якому могли б запропонувати ширший діапазон можливостей для них, окрім кави і десертів — з повноцінною кухнею. Напіввипадково знайшли це місце [на Пекарській], але відчули одразу, як нам пощастило: цей унікальний простір сам диктує умови. Великі вікна, високі стелі, багато світла — тут хочеться показувати мистецтво, експонувати. Простір, який буде розвиватись навколо людей та їхніх творів, навколо середовища і діяльності.
Сама історія така: заклад розташований у будинку 1912 року, а будівля слугувала фасадним приміщенням друкарні, яку збудував архітектор Станіслав Якубовський. Назву заклад отримав від товариства з ідентичною назвою, яке на початку ХХ століття справді існувало у Львові. Учасниками «Товариства» були люди від історії, фотографії, архітектури й мистецтва, які поширювали ідею уважного ставлення до Львова та збереження його пам’яток.
— То ви по суті ще й відновили історію?)
Олександра: Товариство розвитку і прикрашання міста — це історична назва. З точки зору бізнесу для нас вирішально важливим є пропонувати якісний продукт, на який ітиме споживач, котрий вміє бути поціновувачем цієї якости. З точки зору культури ми показуємо те мистецтво, яке буде приємно поширювати назагал, яке наше мистецьке середовище буде сприймати, оцінювати, на яке буде приходити. Навіть наша назва — «Товариство» — вже дає розуміння, як і що тут відбувається. Але це не закрита група, не закрите товариство — ми відкриті, ми хочемо, щоб комфортно було всім, щоб кожен знайшов саме те, що важливо для нього.
Ми відкрились у травні 2022 року і одразу розуміли, що будемо щомісяця змінювати експозицію. У нас є супутні події — зустрічі з художниками, митцями. На дверях — афіша усіх подій: ви одразу при вході можете знати і те, хто зараз виставляється у нас, і які найближчі події. А також ми подаємо вартість кожної роботи: все, що в нашій експозиції, можна придбати. Загалом увесь наш простір не відділений від мистецької діяльності: навіть якщо ви не одразу помітите роботи на стінах, то звернете увагу на інші елементи мистецького оздоблення, як підсвічники, вази тощо — все це витвори локальних митців.
У закладі також продають книги, зокрема видавництв IST Publishing, Центру міської історії й «Артбук». Навіть журнали, які ви можете переглянути і перечитати у нас, підібрані тематично: історія фотографії, урбаністика, дизайн, мистецтво. Також ми маємо плідну співпрацю з Павлом Гудімовим і «Я Галереєю».
— То ви — щасливі люди, мрія яких здійснилась?
Олександра: У нас є нові мрії! Маємо задум зробити спільну виставку за типом open call з єдиною тематикою. Також є ідея організувати кооперацію з художниками, які працюють із просторами, з інсталяціями. Звісно, це потребуватиме більше зусиль, але ми готові, досвід є, адже до нас звертаються щодо проведень зовсім різних за жанром подій: і запис спеціальних подкастів, і презентація книги, і недільні бранчі, і квіткові поп-апи, і дегустації, і музичні вечори.
Нам важливо витримати баланс між запитом товариства, потребами митця і вимогами простору. Ми відкриті до комунікації з усіма і пошуку нових шляхів. Особливим компліментом є реакція людей, котрі, йдучи до нас, не уявляли, що зустрінуться з таким цікавим мистецтвом, а також від людей, які з мистецького середовища, але, завітавши до нас, зустріли нових людей, нові знайомства, нові можливості.
До 1 червня у Tovarystvo_RPM триває виставка Андрія Роїка. А далі — експозиція живопису київської художниці Асі Гармаш.
Новий простір Школи Новаківського — для навчання і виставок
У Львові на вулиці Володимира Великого (у приміщенні колишнього торговельного центру «Океан») від вересня запрацює художня спеціалізована школа з виставковим залом. Це буде філія Львівської художньої школи імені Олекси Новаківського. До цього часу філіал художньої школи ім. О. Новаківського, що на вулиці Глінки 1а, був єдиною муніципальною спеціалізованою художньою школою.
— Ми вже просто не могли вмістити усіх охочих! Потреба збільшити простір та кількість класів для нашої школи була давно. А також ми хотіли бути ближчими і зручнішими для дітей із цього мікрорайону. Тут, у свіжовідремонтованих залах нового філіалу школи, вже можна відчути свій мікроклімат. Новий навчальний рік розпочнеться у вересні, але ми вже проводимо майстер-класи, приготували і виставили з наших фондів роботи учнів школи: це, крім живописних творів, аплікації, скульптури з кольорового скотчу, глини і твори паркового мистецтва з найрізноманітніших матеріалів та пластичні глиняні об’єкти. Це велика робота викладача: побачити ескіз, намальований дитиною, і продумати разом, у якому матеріалі буде виконуватись ця робота, — розповідає Роман Зьомко, директор художньої школи ім. О. Новаківського. — На третьому поверсі облаштовані аудиторії для дітей, а на четвертому — міський виставковий зал, де у майбутньому експонуватимемо не лише дитячі твори, а й роботи львівських художників. Упевнений, що цей філіал стане новим магнітом для дітей і батьків усього мікрорайону.
Львівська художня школа ім. О. Новаківського була заснована у 1946 році як мистецька студія для дітей. Із 1989 року школа носить ім’я знаного українського художника Олекси Новаківського. З 1995-го заклад перейшов на 8-річний курс мистецької підготовки дітей від 7 до 15 років. Діти пробують свої сили у малярстві, графіці, скульптурі, вивчають історію мистецтва, композицію, рисунок.
Urban Camp — місце вуличних культур та соціалізації
Street Culture — це перший і, вочевидь, найпотужніший портал про вуличні культури України, народжений у Харкові. Він об’єднує різні форми стріт спорту та вуличних культур, а найголовніше — діє як платформа для самовираження і розвитку дітей, підлітків та молоді.
Серед основних місій руху — створення урбан-парків / центрів / кемпів, популяризація та інтеграція в суспільство вуличних культур. Із початком повномасштабної війни учасники організації почали займатися волонтерством. І це стало однією з причин евакуації та релокації до Львова.
Ми розмовляємо з Георгієм Матюхіним, співзасновником ГО Street Culture та урбан-кемпу. Разом із колегами Георгій люб’язно провів нас нещодавно відремонтованими залами простору Urban Camp й показав, як багато роботи вже пророблено у здавалося б безнадійному для оживання приміщенні: кемп розташований у стінах колишнього Палацу культури у Залізничному районі Львова (відомого як Палац культури ЛОРТА).
Георгій: Ми — харківські команди Street Culture та Urban Reform. Вулична культура і проєкти інфраструктури вуличних культур — це наше заняття. Вже понад рік живемо у Львові та працюємо з ВПО: оскільки ми самі є ВПО, то добре розуміємо їхні справжні потреби. Перший кемп ми організували для 35 людей — зробили це у співпраці з управлінням спорту, з яким давно вже знайомі, в ДЮСШ №1: зустрічали та розселяли людей, котрі їхали з гарячих точок нашої країни.
Загалом нам у Львові працювати доволі комфортно, бо із Львівською міськрадою, зокрема з Антоном Нікуліним [начальник управління спорту департаменту розвитку Львівської міської ради], працювали ще до війни, а тепер він швидко надав можливість реалізовувати наші задуми, бо вже була взаємоповага та взаємодовіра. А потім ми пішли до мера [Львова] і запропонувати йому такий урбан-кемп. До слова, аналогічну ідею запропонували і Полтаві, оскільки те місто було однією із перших «схованок» від обстрілів для тих, хто евакуювався від війни і також потребує комплексного підходу для роботи з ВПО.
Великий проєкт потребував великого простору. Ми розпочали роботу з приміщеннями Палацу культури на перетині вулиць Ряшівська — Патона. Вже у травні розробили дослідження усього мікрорайону — це й історія заселення Сигнівки, і спортивний комплекс «Сокіл», і колишній завод Леніна, також досліджували інфраструктуру й транспортне забезпечення, провели опитування серед старожилів району. У цей період тісно співпрацювали з Олександрою Сладковою, яку ми знаємо особисто вже багато років і яка свого часу приїжджала вивчати досвід створення урбан-парків у Харкові, а також у Києві в контексті президентської програми [свого часу на 2022 року в межах програми президента України Володимира Зеленського «Велике будівництво» було заплановано відкриття 30 спортивних урбан-парків у 30 містах України]. Що й казати, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, і ми з дітьми та сім’ями тікали від бомбардувань Харкова, то саме Олександра прихистила нас у квартирі своєї бабусі.
І ось нам сказали: «Є «заброшка». Можете робити тут центр-прихисток». Досвіду в нас справді було багато. Але коли ми заклали перший урбан-кемп, то зрозуміли: крім елементарного житла, людям потрібна соціалізація. Для цього ми почали використовувати вуличну культуру — майстер-класи, івенти, а тоді зробили дослідження, зафандрейзили гроші, отримали політичне «зелене світло». У травні 2022 року отримали результати нашого дослідження — і почали роботу. Але не знайшлося жодної людини, яка знала б цю будівлю з точки зору технічних характеристик: не було відомо ні про комунікації, ні про стан електрошнурів. І жодної документації, адже палац культури колись же був у підпорядкуванні оборонної промисловості, — все засекречено та знищено… Тому все робили самі, аби з’ясувати, чи зайде проєкт, чи можна з нього зробити популярний об’єкт. Перша стадія — житло і соціалізація, тактичний урбанізм — це все справді експериментальний задум. А вже друга стадія — молодіжний урбан-центр з урбан-парком, двором, триповерховими залами і скейт-парками. Далі ми познайомились з командою львівського молодіжного центру (Мережа молодіжних просторів ТВОРИ!), бо, власне, на його балансі перебуває ця будівля — і робота закипіла. Розробили айдентику, запартнерилися з міжнародними партнерами, фондами, бізнесом, які нам тепер допомагають. Креативні індустрії, спорт, вулична культура — майбутнє цього центру, який стане головним магнітом для молоді Львова.
А якщо говорити офіційною мовою: новий культурно-соціальний Urban Camp для внутрішньо-переміщених осіб — це житло у форматі ком’юніті-центру для сімей з дітьми, це затишний двір, публічний простір та простір для проведення майстер-класів та заходів вуличних культур, спорту і креативних індустрій за участю мешканців кемпу, ВПО, львів’ян та жителів області.
Спілкувалась Марта Більська
_____
«Культурна мапа Львова / Діалоги» — це рубрика, в межах якої знайомимося з новими культурними інституціями й ініціативами Львова, а також дізнаємося про новини від тих, хто на мапі давно і кого добре знаємо.
Перша добірка розмов — із представниками та представницями театру «Варта», 31 Art Space, Berliner Strasse — тут: http://bit.ly/3L9EwPq.
Другі діалоги — про Home of Arts Lviv, резиденційний простір у Львівському муніципальному мистецькому центрі та Аудіосцену в театрі Лесі Українки — читайте тут: https://bit.ly/3KbsBzG./.
Діалоги ІІІ — у Палаці Гната Хоткевича і про Палац: http://bit.ly/3GlkjD9.
Діалоги IV — про Дикий Дім, «Ґрунт», Porichka: https://bit.ly/3nIpczU.
У Діалогах V — із представниками(цями) Луганської філармонії, Радіогараж та Lanka — https://bit.ly/3q36805.