Наші знайомства з дієвцями культури тривають! Цього разу бесідуємо з представниками культурних інституцій про релокацію, музику та звуки, глобальні смислові зміни та культурну експертизу Львова! А ще анонсуємо виступ рідкісного ансамблю та культурний хакатон, що відбудуться вже цього тижня! Більше цікавого читайте в «Діалогах», постійній рубриці Марти Більської!
Новий дім та нова музика Луганської філармонії
І це вже не перша «нова адреса» колективу: у 2015 році частина оркестру переїхала до підконтрольного Україні Сєверодонецька з окупованого Луганська. Без відомого всім органа і майже без інструментів, тому що все залишилося в «ЛНР». Оркестр філармонії зміг не тільки виступати на новому місці з різноманітними музичними гостями зі всього світу, а і знову почав гастролювати. Україна, інші європейські країни, Японія – де тільки не вдалося побувати музикантам за цей час! Детальніше про актуальну діяльність, а також плани Луганської філармонії нам люб’язно розповів директор інституції пан Ігор Шаповалов.
Третій за розміром концертний зал Львова, який може запросити понад 300 слухачів і слухачок насолоджуватись органною, симфонічною та камерною музикою, з минулого року став домівкою і для Луганської філармонії.
Ігор Ш.: Ми не зволікали з переїздом, оскільки вже пережили таке в 2014-му – не треба думати «перечекаю», це і неможливо для збереження життя, здоров’я і людської гідності, а головне – не треба заважати військовим робити свою справу, щоб вони не думали за вас замість того, щоб правильно вести бойові маневри. Кожен повинен добре робити свою справу, наша – виконувати музику.
Чому ви вибрали переїзд саме сюди – в Органний зал?
Ігор Ш.: Ми багато років співпрацюємо з Іваном Остаповичем як з диригентом, з львівським Органним залом загалом. У нас є багато спільних інтересів, а головний – українська класична музика. Вишукування нових-старих творів, їх виконання, запис і популяризація. Ще коли я очолив Луганську філармонію (у 2015 році), то звернув увагу, що твори українських композиторів виконуються нечасто, дослідження в цій галузі – неактивне. Після переїзду з Луганська в Сєверодонецьк ми були змушені починати все з нового аркуша – без установчих документів, без частини музикантів. Оскільки ще з 1999 року я працював асистентом диригента, то мав чимало особистих зв’язків і з міжнародними, і з українськими колегами, тому мав вже організаторський досвід. У Львові, до слова, бували часто: оскільки брали щорічно участь у фестивалі ім. Кос-Анатольського в Коломиї, завжди дорогою назад заїжджали ще й сюди. Я навіть пам’ятаю ще, яким був Органний зал до ремонту!) І бачу, яким гарним він є зараз. Щойно почались тривожні розмови про можливість повномасштабного вторгнення, Іван Остапович одразу зателефонував мені і сказав: «Подумайте про можливість переїзду до безпечнішого Львова. Концертний зал в нас є, стосовно всього іншого – будемо думати і щось вирішувати». На жаль, 24 лютого справдились найгірші передбачення і ми були змушені евакуйовувати цілий оркестр з сім’ями. У Львові нам приготували гуртожиток, і ми одразу знали, що нас тут чекають. А головне – усі мали збережені робочі місця.
Загалом у Львові нам комфортно, єдине, що дуже гнітить – ми не можемо потрапити до себе додому, це зараз неможливо… Але ми вже звикли, адже в нас це триває 9 років. Немов гастролі, які тривають дуже довго, але рано чи пізно ми повернемось додому. Мені деколи сниться, що я йду після концерту додому… А на ранок прокидаюсь, і думаю, що головне – зберегти людей і гарантувати їм гідну заробітну плату, яка дасть змогу прожити у нерідному місті. За цей час мали ми втрату: після виснажливої боротьби з важким недугом помер наш артист Віктор Іванович Друбов, який був одним із найстарших музикантів оркестру – він з 1975 року працював у філармонії! Пережив усі ці переїзди, евакуації, потрапив у 2014 році під обстріл, коли намагався виїхати «на український бік» (врятувались тим, що зійшли з автомобіля і повзли через місцевий цвинтар, який не обстрілювали, потім пішки полями кілька кілометрів, поки не врятувались), а так і не дочекався можливості повернутись додому…
За цей рік маємо і добрі новини: провели два конкурси у Львові і добрали ще львівських музикантів, тобто Луганська філармонія дала робочі місця молодим львів’янам!
Як змінилась Ваша чутливість до музики і підбору музичного репертуару?
Ігор Ш.: По-різному буває. Війна загалом залишає сильний відбиток. Творчі люди його дуже тонко відчувають. В душі і в голові. Іноді дні йдуть за днями, ти працюєш, все як і раніше. А іноді – просто накриває хвилею, до сліз. А щодо репертуару – ми сильно змінили його ще з 2015 року! Відмовились від російських композиторів, натомість відшукуємо маловідомі твори українських композиторів 19-20 століть, сучасних європейських і американських композиторів. Так, від класики не відмовляємось, але частіше намагаємось віднайти цікаве, нове, свіже, щось, що ще мало або зовсім не виконувалось на теренах нашої країни. Так, це ускладнює завдання – і диригенту, і музиканту – потрібно вивчати, аналізувати нові твори, новий підхід. Культура повинна бути креативною, але, як ми жартуємо, що можна ще креативного додати до геніальних творів геніїв класики?) Тому – ми креативимо в плані різноманітності та різножанровості репертуару. На початку, коли ще не всі музиканти доїхали до Львова, експериментували з малими складами. Симбіози – неймовірні: перші виконання були за участі двох скрипок, гобоя, двох тромбонів, валторни й органа! Виконували твір українського композитора Олександра Щетинського, створений на прохання Львівського органного залу. Він був написаний у Києві, коли саме бомбили українську столицю. Премʼєра твору Lacrimosa відбулася 17 квітня у Львівському органному залі. Усі емоції початку війни були вкладені в цей концерт. А потім ми зробили те, що у Львові ще не робили – великий склад: чотири труби, чотири тромбони, чотири валторни, дві туби, мідні, духові інструменти… І у Львівській національній філармонії, і в Католицькому Університеті, потім поїхали в Рівне та інші сусідні міста… Потім поєднували тромбон і орган – тобто, навпаки, мінімальний склад. Мали повноцінний музичний сезон.
А що чекає нас 10 травня? Я вже бачила анонс.
Ігор Ш.: Знову – новий склад! Октет тромбонів: 7 тромбонів і туба. Такого ще не було у Львові, хоча це місто з такими музичними закладами, такими потужними музичними традиціями, але такого ще не було!) А ще паралельно працюємо над проєктом «Українська музика 50-х років».
Це щастя – бути наповненими такими задумами, таким натхненням!
Ми не можемо зупинятись – потрібно йти далі і далі, потрібно розвиватися. Коли ми сюди переїжджали, я дуже хвилювався, що рівень наших музикантів буде нижчим за львівських. Адже у Львові і традиція, і взаємозв’язок з Європою, і школа. Що тут скажеш – останні роки роботи в Сєверодонецьку не були дуже плідними в музичному плані, я боявся, що ми втратили професіоналізм, але переїзд спершу лякав, а потім відкрив нові можливості. Тепер ми почуваємось добре.
Який твір ви виконаєте, коли прийде Перемога?
Ігор Ш.: Ми вже не раз про це говорили! І справді – будемо готові до цього. Однозначно – це буде твір українського композитора. Якого чи яких саме – складно сказати, бо ми постійно віднаходимо нові і нові прекрасні невидані раніше твори. І повернемось у рідну Луганську філармонію, в якій величезний прекрасний німецький механічний орган. Наскільки я знаю, будівля збережена. Якщо після звільнення ми побачимо, що свинособаки не зруйнують під час відступу, то все відновимо. І перше, що організуємо – міжнародний органний фестиваль.
Ви так все плануєте на майбутнє?
Ігор Ш.: Звісно! Я навіть не допускаю думки, що може бути по-іншому. Ми вже ведемо розмови з львівськими музикантами, котрі мають бажання поїхати з нами і попрацювати у оновлених містах на сході України. Все напрацьовано, а запустити ми вміємо швидко. Все зробимо!
Радіогараж: взаємодія звуку, мистецтва і технологій
Міждисциплінарний культурний простір «Радіогараж» знову зазвучав! В неділю, 7 травня на Князя Романа, 6 відбулись музичний електроакустичний перформанс «Імпрофаза» та інсталяція ГУК МІСТА 2.0, яку ви можете самостійно затестувати у культурному просторі найближчим часом. Але «Радіогараж» – це лише частина ЛКП «Львівське радіо», яке з березня очолив відомий львівський художник та куратор Андрій Лінік. Призначення нового директора – це по суті також перезапуск, перезапуск усього закладу.
Андрію, заради чого і заради кого?
Андрій: Насамперед прийдуть смислові зміни. Ми маємо змінити як онтологію, так і принести екзистенційну структуру і перетворити існуюче в зовсім інше. І цей суб’єкт має працювати з міждисциплінарними практиками, бути активним, динамічним, в міському і не тільки міському культурно-мистецькому ландшафті, бути цікавим, бути інновативним, бути відкритим до партнерських спільних проєктів та до актуальних змін, які витають навколо мистецтва, науки, технології і природи.
Про які витаючі зміни йдеться?
Андрій: Від війни та інклюзивності – до міждисциплінарних практик і змінних актуальних тем, методів роботи, способів роботи з аудиторією, поміж технобіологічними речами. Для нас важливим є перефокусування тематичної діяльності і методів діяльності: від традиційних (умовно – експозиції, лекції, розмови, дискусії, виставки, концерти, перформанси) до навчально-освітніх програм і міждисциплінарних резиденцій та практик, в які будуть активно залучені не тільки художники міста і України, але й міжнародні. Також – науковці, програмісти, інженери, математики, а ще люди, які представляють бізнес, загалом усі, хто представляє інші способи роботи з технологіями і смислами.
А що отримає львів’янин, який не представляє згадані професії?
Андрій: Відвідування культурних і цікавих подій, котрі є невід’ємною частиною нормального життєфункціонування кожної людини. Це можливість розуміти контекст актуальних підходів і методів, які малоприсутні або неприсутні у Львові: мистецтво плюс наука і технології. Актуальні люди, актуальні теми, актуальні технологічні підходи, критичне мислення, задіяння в ширший дискурс про майбутнє – людське і не людське. Умовно ми це називаємо «Мережа 42» – нова структура, куди входять різні локації, а ці локації матимуть кожна свій фокус. Але все це – не тільки про сучасне мистецтво, яке є лише одним зі способів зайти до складних тем, до пошуку нових меж і розумінь – де ми є як люди, де ми є як спільнота, як місто, як країна. Для львів’янина, і не тільки, ми – простори для розмови про актуальні теми, які важливі для людини з позиції науки, мистецтва і технології.
7 травня відбувся перезапуск «Гаража». А чи буде така ж офіційна дата перезапуску усієї структури?
Андрій: В нас заплановано низку парасолькових подій, більшість з яких заплановано на другу половину літа. Ми сподіваємось, що нам до цього часу вдасться мати вже інакшу організацію, інакшу назву, з інакшим завданням. ЛКП «Львівське радіо», в якому фактично немає самого радіо) Окрім самого будинку, воно не має приналежності до львівського радіо як такого. Є лише студія подкастів. Ми уявляємо, що цей простір буде називатись Будинок Звуку, де на кожному поверсі матимемо різні способи роботи зі звуком і створенням аудіального контексту. Загалом ми прислуховуємось до ідентичності кожної будівлі, з якою працюємо, вчуваємось до неї, до історії її місця. Не перекреслюємо їх, а навпаки – пробуємо їх зрозуміти, а певні речі навіть відновити. Те, що стосується цього будинку – тут ключовим є звук. З ним ми і будемо працювати і розвивати – експериментальний звук, різні аудіальні форми, розвивати фонотеку і аналогову студію, де б можна було працювати з архівними записами. Тут будуть і навчальні можливості. А також звукові резиденції, де будемо зводити поміж собою людей, які працюють зі звуком і різними технологіями, для того, щоб створити цікаву екосистему людей, спільноту, яку цікавить Звук як такий, як важливе медіа.
Разом з вами тут працюватиме і офіс ЮНЕСКО?
Андрій: Так, завдяки ЮНЕСКО тут будуть створені місця і можливості для навчання та роботи людей, котрі мають певні вимоги щодо доступності місця, чи які є на візках, з вадами зору – і діти, і дорослі, і ветерани. Увесь другий поверх буде адаптований для можливостей вчитись чи перенавчатись для людей, які не мають місця для мережування чи налагодження зв’язків і комунікування. Ми будемо створювати умови для саморозвитку. І це теж наш напрямок.
А також – і нам це дуже важливо – тут буде можливість людям створювати щось самим. у нас багато талановитих людей з дуже цікавими ідеями, але теорія і практика часто не сходяться: нема місця чи інституції, де б це поєднували і фахово з цим працювали. Люди, можливості, ресурси, вдається, не вдається – різні причини, але ми спробуємо це все скласти в такий простір, де все стане способом проведення плідного часу. І весь час триватиме Розмова, Відкрита Розмова для широкого кола людей, які знають – вони тут бажані, а вони тут дійсно бажані! Люди приводять з собою інших людей, а це й інші думки, інше бачення. Без людей все – порожні простори.
Але ці простори – це пам’ятки архітектури.
Андрій: І це також виклик. Пам’ятки архітектури місцевого і національного значення, з якими треба з іншою чутливістю працювати. Це непросто, але тому дуже цікаво: в новозбудованому просторі чи окремому ангарі ти просто наповнюєш, а історичне місце має за собою цілу історію, особливості, неповторюваності, і це також – частина великої спадщини міста. І якщо говорити про часовий вимір – то ми є, з однієї сторони, вкорінені в минуле, бо це старі практики з важливими для людей історіями і мистецька та наукова традиція, а з другої – перебуваємо у майбутньому, бо маємо розуміти не тільки, що зараз відбувається, але й куди воно йде. Динамічні місця розмови – через різні формати, експериментальні чи традиційні, постійно має тривати розмова: Що ми, Де ми, Куди ми змінюємось, Виклики, Можливості, Вплив технологій і, зрештою, Чи ми маємо змінюватись. Все – постійна розмова людства.
LANKA: стратегії, культурна експертиза та хакатон
LANKA [ЛАНКА] – професійна ініціатива, що покликана підсилювати культурну та креативну екосистему України і її внесок у створення здорового, красивого та прогресивного світу.
Наша головна адреса – Київ, наша керівниця живе між двома містами: Києвом і Парижем. Ми утворились для того, аби працювати для України в широкому сенсі слова. Але оскільки найбільша частина команди знаходиться у Львові, то ми вирішили практичні речі робити для того міста, де ми знаходимось, – розповідає Катерина Кравчук, одна із співзасновниць «Ланки». Те, чим ми займаємось, можна охарактеризувати так – аналітичний центр плюс практична лабораторія для втілення пілотних проєктів. Ми утворились у березні 2022 року як відповідь на війну. А перед тим я і моя колега (Ганнуся Дідула) ще 28 лютого зголосились на британський курс «Підтримка креативної економіки», і це навчання стало нашою точкою опори. І в цій галузі ми вбачали навіть свою місію – для сьогодення і майбутнього України. Так, порівнювати важко, адже Британія – номер один у світі з точки зору креативної економіки, вони змогли інвестувати свою культуру до такого рівня, що це стало важливою частиною внутрішнього валового продукту, і їм не потрібно пояснювати, чому культура не має фінансуватись за залишковим принципом, немов тягар для економіки, а навпаки – сприймати її як перспективний флагман. В цій галузі рОботи не замінять людей так швидко, як в інших галузях)
Як, на вашу думку, подолати упередження щодо фінансування культури в нашій країні?
Катерина: Це одна з причин, заради якої утворилась «Ланка», заради якої ми працюємо. Людям, котрі приймають такі фінансові бюджетні рішення, потрібні цифри, розуміння, що це – вигідно. В нас поки нема доказової бази. Але це проблема в усьому світі: культура дає довгострокові результати, вирахувати їх важко, але можливо. Як загалом вимірювати нематеріальний вплив? Над цим працюють кілька світових бізнес-шкіл. В туризмі матеріальний вплив культури простіше вирахувати: на кожну інвестовану гривню примножується кількість людей і грошей, котрі приїхали і залишили їх в даному місці чи місті. Отож одне із завдань, яке ми собі постановили – це збільшити кількість людей з галузі культури, котрі б знали поняття культурних креативних індустрій і креативної економіки, бо в самій культурі також до цього неоднозначне ставлення, що це комерціалізація і втрачається душевна суть. Це окрема тема, окрема розмова. І це також важлива робота – просвітництво в сфері культури, і просвітництво в суміжних сферах – підприємництва, економіки. Сфера креативної економіки – це загалом міжсекторальна річ, а міжсекторності нам бракує на усіх рівнях, зокрема на державному. «Ланка» робить свою власну аналітику і слідкує за усім через соцмережі, де готуємо методичні і практичні викладки. Також ми робимо проєкти на замовлення. Ще з минулого року працюємо з проєктом Європейської Комісії, а оскільки Україна стала кандидатом на вступ, то Комісія почала думати над механізмами – а як же вони будуть давати гроші на культуру України. Вони прийняли мудре рішення: перед тим, як приймати такі рішення, треба дізнатись думку українців – на що саме необхідні гроші. Тому ми робили дослідження про стан культури в часі війни. Часу було обмаль, але зібрали всю статистику з Міністерства, з наших партнерів, глибинні інтерв’ю з практиками. Зрештою, 25 вересня була організована зустріч у Варшаві – представники культури з України зустрічались з Європейською Комісією, і з державного, і з приватного сектору. У висновку – нам виділені гроші на період 2023-2026 рік під ті пріоритети, на яких ми наголосили, а не ті, які вони вважали попередньо за потрібне. Частина фінансування вже була розподілена через конкурс Креативної Європи.
Коли ми питали «Що було вашими точками опори в 2022 році?», то номером один усі назвали «Адаптивність самої команди», номер два – «Партнерські зв’язки», а третє – «Візія майбутнього», незалежно від того, що такої єдиної стратегії культури для усієї країни немає, але є доволі синхронізовані дії самих дієвців. Але – діалог між Міністерством, усіма ланками в країні необхідний – і він обов’язково буде.
Якщо ж говорити саме про Львів, то чим ви корисні, хто до вас може прийти по допомогу?
Катерина: Наша сильна сторона – це стратегії. Культурологія, економіка, лінгвістика і комунікації – ми працюємо у цих галузях понад 10 років, але найбільше подій до цього часу ми робили на всеукраїнському рівні. Зараз працюємо над темою еміграції українських талантів (напрямок «Візуальне мистецтво») разом з Українським Інститутом. До нас можна звертатись за експертизою і міжсекторною співпрацею. Зібрати в одній кімнаті незнайомих людей і зробити так, щоб вони говорили – моє, адже я – сертифікований фасилітатор. Найкращі ідеї народжуються на перетині – культура, економіка і люди з технологічним мисленням.
Знаємо, що ви готуєте цього тижня важливу подію.
Ганнуся: Так, пілотний проєкт – InKult хакатон. Головна тема – Ментальне здоров’я. Хакатон буде скерований на пошук інноваційних проєктів, які будуть рішенням до теми ментального здоров’я. Проекти, натхненні культурою, які мають формуватися через експертизу і технології підприємництва. Це має бути взаємодія трьох сфер. InKult#1 – нові способи мислення про спадщину, про культуру і про її роль для суспільства. Ми прагнемо аби ідей на перетині, що прагнуть використати потенціал культури та креативу для подолання суспільних викликів, ставало більше. Ми шукаємо шляхи підтримки ідей переможців InKult Хакатону 2023. У випадку успішної реалізації хотіли б поширювати такі формати по всій території України.
А результати травневого – чекайте і читайте на наших сторінках у соцмережах!
Спілкувалась Марта Більська
_____
«Культурна мапа Львова / Діалоги» — це рубрика, в межах якої знайомимося з новими культурними інституціями й ініціативами Львова, а також дізнаємося про новини від тих, хто на мапі давно і кого добре знаємо.
Перша добірка розмов — із представниками та представницями театру «Варта», 31 Art Space, Berliner Strasse — тут: http://bit.ly/3L9EwPq.
Другі діалоги — про Home of Arts Lviv, резиденційний простір у Львівському муніципальному мистецькому центрі та Аудіосцену в театрі Лесі Українки — читайте тут: https://bit.ly/3KbsBzG./.
Діалоги ІІІ — у Палаці Гната Хоткевича і про Палац: http://bit.ly/3GlkjD9.
Діалоги — про Дикий Дім, «Ґрунт», Porichka: https://bit.ly/3nIpczU