Сьогодні у нас буде день галерей — це Велес, ICONART, Shum! Ми не лише подивимось на актуальні виставки, а й спробуємо зануритись у простір, поспілкуємось із засновниками й засновницями. Про мистецтво і шляхи, якими воно може приходити в наше життя (і навпаки), про взаємодію з художника(ця)ми (які відбулися і які лише на початку своєї дороги), про те, як мистецтву доводиться конкурувати за увагу аудиторії…
ICONART: важливі духовне наповнення та мистецька цінність
Тут проєкти розписані на два роки вперед. Щомісяця — зміна виставки. У темні часи світло галереї сучасного сакрального мистецтва ICONART стає ще помітнішим й важливішим. Ми говоримо з Маріанною БАРАН, координаторкою проєктів, та Костянтином ШУМСЬКИМ, засновником галереї.
— Коли я навчався у Львівській бізнес-школі, нас спонукали створити свій проєкт, про який кожен давно мріяв. І для мене це стало взагалі дивним збігом великих життєвих обставин або ж навіть швидше чогось більшого, ніж просто обставин, — розповідає Костянтин. — У тих корпусах (мова про будівлю УКУ, — прим. ред.) я побачив сакральні об’єкти — на полотні, на дощі, на склі — старі і нові. Поява цієї галереї — заснування ICONART — змінило моє життя, збільшило коло спілкування, додало сміливості подивитись у бік великого мистецтва. Я особисто не маю великого хисту — не вмію писати картини чи співати, але тут я можу реалізовувати інші свої здібності: добре організовувати простір для таланту інших людей, для митців.
— Чи обов’язково треба бути віруючою людиною, аби отримати насолоду від експозицій у вашій галереї? Що тут робити атеїстам?
— Це галерея Сучасного Сакрального мистецтва, а це не обов’язково ікона, — пояснює Маріанна. — Ми — позаконфесійні. Аби було духовне наповнення і мистецька цінність — ми відкриті для цього. Так, багато ікон в нас має своє пояснення: різноманіття шкіл, традицій і манер іконописання у нашому регіоні, прекрасна критична маса якісних робіт у цій галузі та митців, котрі в цьому напрямі працюють. Наша ЛНАМ вже понад 20 років має кафедру сакрального мистецтва, яка випускає фахівців. Лише чотири виші у світі ще мають такі кафедри. Кількість накладена на усю велич західної, візантійської, народної ікони — все разом дає потужний результат.
— Сучасне іконописання — це обірвання шляху традиції?
— Є дуже різні дороги розвитку. Головне, що митці знаходять свою дорогу. Вони знають, звідки тяглість усіх традицій. І добре знаючи її, переосмислюють. Не сидять ортодоксально. Ми їздимо по світу і в багатьох ламаємо шаблони: іконописарки — це для багатьох шок! А що, так можна було? Це мистецтво затребуване в усьому світі, нам пишуть з найрізноманітніших країн. І ці споживачі — покупці, клієнти — переважно це дуже освічені люди, які вже побачили і пережили різне, і саме в Україні хочуть придбати картини — ікони — українських іконописців.
— Заради чого заходити до вас? Заради чого відкривати двері галереї?
— Зазвичай наші відвідувачі — іноземці, які заздалегідь вписують адресу галереї у свій путівник. Вони шукають унікальність, а ця галерея — унікальна. Думаючий іноземний поціновувач може відчути сталість, традицію і канон, які поєднані зі сміливістю та підставою митця відкритись поза межами канонів.
— А церква з вами дружить?
— По-різному… Наша церква — це відображення нашого суспільства. Тема взаємодії церкви зі суспільством — велика, і ми колись поговоримо про неї окремо. Нам важливо знати контекст роботи і настрій, з яким ця робота творилась, знати реальних людей і те, що відбувається за іменами великих художників — це є і глибше розуміння сенсів, і відчуття «Я Жива Людина».
— А як ви переключаєтесь — з роботи в галереї сакрального до реалій повсякденності?
— А це переключення і стало поштовхом до створення галереї «Шум») То — інший напрямок, інші емоції. І от власне «Шум» — це і є той перехід, який прокладає місток між різними видами мистецтва та його сприйняття. Зняти важкість ортодоксальності. Мистецтво може відкриватись легше. І приходити в життя людини простими зрозумілими шляхами.
Shum на Старому Ринку 7
Галерея Shum на площі Старий Ринок 7 відчинила свої двері у квітні. Першою виставкою стала велика експозиція робіт відомого львівського художника, іконописця Остапа Лозинського «Перервана лінія». Об’єднуюче для мистецької і глядацької спільноти відчуття невимовної втрати — друга, митця та прекрасної талановитої людини (Остап помер на 39-му році життя) стало чи не важливішим за відкриття нового арт-простору. Саме тому нам було так важливо дізнатись, яким бачать розвиток «Шуму» самі засновники-галеристи? Розмовляємо із керівником проєкту Костянтином Шумським.
— Чим більше галерей, тим краще для міста, це очевидно. Але яким чином вони можуть конкурувати у Львові?
— Перш ніж почати конкурувати, треба стати справді тими комерційними галереями з правильним поєднанням візії, яку ми несемо (хто пропонує сучасне, хто — традиційне мистецтво), і продавати його, правильно доносити до глядача та споживача. Тоді це стане справжнім арт-ринком. Бо зараз ми конкуруємо за увагу глядача, за простір, за місце поруч із (якщо коректно казати) більш реальними бізнесами. Нас витісняють кав’ярні, бари, ресторани, хоча — слід про це сказати — є тепер у Львові й заклади, які поєднують мистецькі експозиції з роботою кафе.
— У такому випадку, де межа між культурно-мистецьким та комерційним закладом?
— А я б це не розділяв. Мусить бути присутня комерційна складова, якщо ми говоримо про якісний мистецький продукт, бо мистецтво — це таки продукт! А ми усі — споживачі. А галерея є місцем, де ми можемо це представити.
— «Шум» вирізняється серед більшості галерей у старовинній частині Львова зокрема тим, що в ній багато світла та простору. Простір диктував стиль галереї чи навпаки?
— І так, і ні. Можна сказати, що цей простір «знайшов мене», бо я довго видивлявся саме за такою локацією. Нам хотілося позбутися спогадів львів’ян стосовно того, що було раніше на площі Старий Ринок 7, аби людина одразу, щойно заходить до нас, відчувала — вона потрапила в мистецьку галерею. Ну і білі стіни! Класичний «білий куб». Я думав: вартує це робити чи ні, бо цей тренд існує вже давно. Але саме це приміщення підтримує його. Принагідно хочу дуже подякувати Славі Салюк, яка мені допомогла з правильними рішеннями стосовно цього приміщення: вона чітко зрозуміла його, з правильними акцентами.
— Ти зреалізував те, про що мріяв. І це щастя, коли чітко знаєш, чого прагнеш. Але яка твоя наступна мрія, якщо ця вже здійснилась?
— Це лише дещиця мрії… Але є також відчуття певної тривоги: чи ми витримаємо рівень, який нам задав Остап Лозинський — своєю творчістю, своєю присутністю, який задали куратори цієї виставки — Марічка Цимбаліста й Роман Зілінко, які дуже вникливо і фахово приготували таку прекрасну експозицію.
— Старт, який задала ця перша експозиція, — чи не буде він забарвлювати тихою журбою увесь рік роботи галереї, усі наступні виставки?
— Можливо, і ми за це також трішки переживаємо. Але ми не могли не відкрити галерею без творів Остапа Лозинського, без його присутності: настільки він велика людина для нас і для Львова загалом, для українського середовища. Це — виклик. Та ми хотіли так відкритись, і ми це зробили.
— Його твори могли б тут, як в музеї, бути роками, і ми б приходили знову і знову до вас, аби побути з ними в просторі «Шум». Але ви — галерея, і це передбачає зміну експозиції. Хто «наважиться» бути наступним на цих стінах? Друга експозиція у вас — це ще відповідальніше…
— Так, є ці високі очікування. І ми про них знаємо. Але… мені завжди було цікаво попрацювати з професійним куратором, і зараз у нас з’явилася така можливість, наша команда доповнюється. Ми мусимо бути сміливими! У нас був задум привезти умовного no name, і то мала б бути абстракція й, можливо, у когось це викличе подив, у когось спротив чи запитання, але ми маємо мати Своє бачення, Свою мужність — довіряти компетенції колег, із якими працюємо. Ми намагаємося складати план наших подальших дій, стратегію, і мені здається, що все у нас має вийти. [Із 11 червня у галереї Shum — нова виставка Ultima Ora. Монохроми і пігменти. Молодий художник з Ужгорода — Володимир Ульянов — запрошує на територію абстрактного мистецтва].
— Ваші двері відчинені з 10 до 17-ї. Це для того, аби лише за попередньою домовленістю на екскурсії йти?
— Наша початкова задумка була в тому, аби працювати не з випадковими відвідувачами. А з тими, хто вже має свій певний бекграунд і хто (хоч, як би це пафосно не звучало, а я б цього пафосу не хотів) зміг би оцінити експозицію. Коли нам щось справді потрібно, ми усюди встигаємо: до стоматолога чи нотаріуса, до слюсаря чи майстра, а для мистецтва нам бракує часу? Але це контраверсійна думка) Думаю, за деякий час ми продовжимо години роботи нашої галереї.
— Де саме Ти за цією красивою галереєю?
— Я ніколи не відчував себе як фронтмен. Не відчував себе людиною, яка транслює сама щось назовні. Я люблю організовувати процеси і насолоджуватись результатом, який ми отримуємо. Зараз модний увесь цей сторітелінг — будувати усе через свою присутність… Я просто тішусь, коли щось вдається нашій команді. Час діяльності галереї покаже, які про нас будуть стереотипи чи оцінки, чи судження, і тоді, можливо, у мене виникне бажання голосніше сказати, який я в цьому всьому. Зараз найголовніше сказати, що «Шум» не завжди буде обов’язково про щось сакральне, точніше, якраз частіше — не про сакральне. Далі ми будемо цим займатись і робити цю промоцію. У «Шумі» ми хочемо багато працювати і з молодими митцями, і з досвідченими авторами, працювати з усіма сучасними видами мистецтва. Для цього будемо використовувати усі соціальні мережі, медіа і сайти. Але починаємо з неглибинним сайтом, бо він має, як візитівка, змінюватися залежно від того, з ким працюємо в даний момент. Художники дуже впливають на мене. І часто ведуть за собою. І тоді вже — коли багато нового досвіду тут напрацюємо, коли зрозуміємо, з ким ми і хто, — тоді можемо правильно сформулювати цей посил. Звісно, стратегічно свій напрямок ми розуміємо. Але у мистецтві вирішальними є деталі…
Арт-салон «Велес»: 10 років на культурній мапі Львова
Арт-салон «Велес» (Фредра 4А) заснований у 2013 році. Основним напрямком салону є сучасне мистецтво відомих українських художників. Про новий етап життя — нове десятиліття — говоримо із засновницею галереї Галиною Тринцолин.
— 10 річчя — це перезавантаження чи перезапуск роботи?
— Це радше продовження та переосмислення бачення діяльності і нашої галереї, і галеристики у Львові загалом. Війна внесла свої корективи у роботу усіх, галеристів зокрема. Хтось зачинився, хтось — як у нашому випадку — зробив деяку перерву. Але галереї як велика частина культури загалом повинні бути відкритими, мистецтво повинно бути показане. Не тільки в Україні, але й за кордоном. Українське мистецтво — це наша гордість, є що і є кого показувати. Ситуація у кожного — своя, індивідуальна, кожен сам приймає рішення, як і де йому працювати, але зрозуміло одне: галерей багато не буває. І нам дуже потрібно створювати здорову конкуренцію на арт-ринку. Так, дивлячись на успіх одних, ти складаєш певні ілюзії стосовно успішності загалом галузі. Галеристика — дуже непростий та нелегкий шлях, і ми все ще розуміємо: в Україні немає здорового арт-ринку. Ми його формуємо, намагаємось формувати. Але не слід очікувати шаленого успіху й прибутків одразу. Це – далекоглядні перспективи.
— Кожному обрати свій шлях?
— Свою нішу. Кожна галерея має викристалізувати своє обличчя — за наповненням, за людьми, котрі туди приходять, зрештою, за клієнтами і проєктами, які створює.
— Чи комфортно вам працювати з митцями?
— Художник — це творча натура, з ними співпраця непроста. Дуже делікатна, я б так сказала. Але мені завжди цікаво з ними спілкуватись, бачити їхній погляд на життя, через їхню призму, розуміти, як вони дивляться на прості речі немов іншими очима. Пересічна людина бачить світ під одним кутом, художник натомість може побачити такі деталі і нюанси, які ми просто не помічаємо. Цим вони унікальні. Коли митець опрацьовує полотно чи скульптуру, то це трансформація світу через себе, і в цьому народжується унікальний шедевр. І ця взаємодія з художниками вплинула на мене найбільше в тому, аби дивитись на життя неоднобоко. Не бути занадто суб’єктивною, бачити світ ширше і яскравіше. Мені видається, що у художників є та певна легкість, яка дозволяє їм навіть проблеми бачити як питання, яке просто потребує часу. Немов через іншу фарбу: замалювати те, що не подобається, — яскравішою! Іншим кольором — цей період життя, і все далі буде добре.
— А як щодо впливу трендів часу на красу? Класика у контексті краси — змінна чи ні?
— Тренди є, але не варто за ними гнатись. Сучасне мистецтво базується на підвалинах, закладених багато років назад. У мистецтві насамперед має бути присутня майстерність, а вже потім на неї можна накладати віяння моди. Якщо за трендами немає фаховості, то, напевне, таке мистецтво ніколи не буде довготривалим і точно не стане спадком для наступних поколінь.
— Хто може до вас прийти?
— Ми відкриті для всіх. Хоча раніше наша співпраця велася переважно з майстрами, котрі вже відбулись. Але в певний момент я побачила, як багато у нас молодих талантів. І ще помітила, що через брак функціонування отого повноцінного мистецького ринку, через брак підтримки від держави талановитим молодим людям важко себе тут знайти і зреалізувати — відбувається відтік кадрів.
Вирішальною є майстерність, напрацювання власного стилю чи ідейного напрямку. Це і є основними критеріями, коли ми починаємо вести співпрацю з молодими художниками. Саме у ці дні маємо прекрасну виставку Bokiyma Сергія Слепка, молодого художника родом з Рівненщини. Це не просто виставка: її мета — привернути увагу до проблеми зникнення українських сіл. Загальнодержавна проблема, але цей художник особисто переживає ці втрати — на місці давніх сіл залишається лише географічна назва. В певний момент він почав збирати артефакти, ужиткові речі, глечики, ночви, старі світлини…
А після 25 червня готуємо виставку художника Аркадія Орєхова, якого більше знають як музиканта, але він — ще й прекрасний аквареліст. Запрошую!
— У Вас є улюблений колір?
— Є — глибокий синій, кобальт.
— Але він такий сумний!
— Ні, для мене це колір стабільності.
— А улюблений фільм? Фільм для бажання і далі пізнавати мистецтво?
— Це біографічна драма про одного з моїх улюблених авторів «Модільяні» та «Найкраща пропозиція» (драма 2013 року італійського режисера та сценариста Джузеппе Торнаторе). Поєднання мистецької теми і детективу. А загалом моя порада дуже проста: просто відвідуйте максимально можливу кількість мистецьких подій, виставок, музеїв, занурюйтесь у мистецтво з головою. Візуальний контакт має велику силу. Вирішальним є діалог між глядачем і картиною, між слухачем і музикою. Варто розвивати контакт, який виникає на емоційному рівні. Одна з важливих місій галерей — виховувати естетичне чуття, сприйняття в покоління, яке підростає: це підґрунтя для формування здорового суспільства, де шанують культуру в різних її проявах.
— Де б ви ще могли працювати, якби не в галереї?
— Я настільки люблю свою роботу, що навіть не уявляю себе на іншому місці. Я кайфую, коли йду на роботу, адже тут — вагома частина мого життя, де я можу бути серед прекрасного, зустрічатися з цікавими і творчими людьми.
Спілкувалась Марта Більська
_____
«Культурна мапа Львова / Діалоги» — це рубрика, в межах якої знайомимося з новими культурними інституціями й ініціативами Львова, а також дізнаємося про новини від тих, хто на мапі давно і кого добре знаємо.
Перша добірка розмов — із представниками та представницями театру «Варта», 31 Art Space, Berliner Strasse: http://bit.ly/3L9EwPq.
Другі діалоги — про Home of Arts Lviv, резиденційний простір у Львівському муніципальному мистецькому центрі та Аудіосцену в театрі Лесі Українки: https://bit.ly/3KbsBzG./.
Діалоги ІІІ — у Палаці Гната Хоткевича і про Палац: http://bit.ly/3GlkjD9.
Діалоги IV — про Дикий Дім, «Ґрунт», Porichka: https://bit.ly/3nIpczU.
У Діалогах V — із представниками(цями) Луганської філармонії, Радіогараж та Lanka — https://bit.ly/3q36805.
Діалоги VI — це розмови із Tovarystvo_RPM, Новий простір Школи Новаківського, Urban Camp Lviv: https://bit.ly/3NKybLc.