Коли йдеться про культуру, то часто першими на думку спадають описові форми, тобто асоціації з поняттями ідентичності, діалогу, мережування тощо. У лютому ІСК організував розмову-звіт «Культура в деталях: підсумки Львова 2023» із представниками профільних органів місцевого самоврядування та муніципальних культурних інституцій. Мета зустрічі — аргументувати мовою фактів і цифр, що культура в часі війни ефективна й потрібна Львівській громаді.
То як розширюються і трансформуються муніципальні інституції культури? Чому культура й безпека взаємопов’язані? Як установи налагоджують міжнародну співпрацю, чи є вони спроможними в полі дипломатії? Де беруть кошти на діяльність, окрім міського бюджету? Які продукти створює культура, чи мають вони попит і вплив на суспільство?
Про це детально розповіли учасники(ці) події:
- Софія Ліщинська, керівниця управління культури департаменту розвитку Львівської міської ради;
- Юля Хомчин, директорка Інституту стратегії культури;
- Андрій Лінік, директор ЛКП «Львівське радіо»;
- Василь Кметь, директор Львівської муніципальної бібліотеки;
- Ольга Пужаковська, директорка-художня керівниця Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки;
- Михайло Закопець, директор Музею архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького;
- Ляна Мицько, директорка Львівського муніципального мистецького центру.
Модерувала розмову Оксана Дащаківська, керівниця Західноукраїнського представництва МФ «Відродження».
Чому культура — це про безпеку?
Спочатку висловилась Ляна Мицько про те, що безпека — це інклюзивність, а мистецтво та культура загалом впроваджують її чи не першими. «Це стосується як доступності та безбар’єрності інституцій, так і психологічного комфорту під час перебування в просторі, — підкреслила директорка Львівського муніципального мистецького центру. — Ми працюємо згідно з цими поняттями та пропагуємо їх для інших установ культури».
Суголосними прозвучали думки Ольги Пужаковської, Андрія Лініка та Софії Ліщинської: культурна інституція — це місце, куди можна прийти за складних обставин і відчути фізичну захищеність, також це середовище однодумців та взаємопідтримки. «Для музеїв питання безпеки стосується найперше фондових експонатів, — пояснив директор Шевченківського гаю Михайло Закопець. — На початку великої війни наша робота полягала в тому, щоб не просто сховати цінні речі, а й отримати можливість якісно їх зберігати. З архітектурними об’єктами, звісно, нічого не могли зробити. Ми відновили роботу з 3 березня 2022-го, бо хотіли, щоб відвідувачі хоч на деякий час відчули себе в умовній безпеці».
На ще одному важливому аспекті наголосила директорка ІСКу Юля Хомчин: «Культура — це можливість говорити мовою рівних і виокремлювати своє з ворожих лап. Якщо розглядати інституцію, то домінантний мотив — стати безпекою для інших, коли самі відчуваємо загрозу». «Безпека бібліотеки — це довіра та єднання громади, це 1 млн відвідувань за 2023 рік, — додав директор Львівської муніципальної бібліотеки Василь Кметь. — Культура — це простір, який здатний захистити нашу самобутність».
Результати 2023-го та їхній очікуваний вплив на 2024 рік
Розпочала звітування Софія Ліщинська, представивши загалом систему муніципальних закладів міста (презентацію можна переглянути тут):
— Для управління культури це був рік відновлення повноформатної діяльності інституцій, оптимізації управлінських процесів, забезпечення у закладах доступності, облаштування укриттів, пунктів незламності, навчання з ментального здоров’я тощо. Ми відкрили нові простори: філія художньої школи ім. О. Новаківського (вул. В. Великого, 26 А), Мистецька бібліотека (вул. Ш. Руставелі, 8), STEAM space (вул. Наукова, 49). Установам вдалось залучити позабюджетні кошти на суму 58,5 млн грн (сюди не входить Львівський муніципальний мистецький центр).
У Львові введена програма підтримки ветеранів, захисників, сімей загиблих. Культура тут долучилась. Наприклад, бібліотеки придбали ветеранську літературу на суму 500 тис. грн, є можливість безплатно відвідувати театри та музеї тощо. Далі активно триває процес деколонізації громадського простору.
Ми очікуємо, що у 2024-му зросте зацікавленість суспільства в культурі. Уже бачимо запит на дитячі мистецькі та музичні школи, на українську культуру за кордоном, що видно з гастролей театрів, музичних колективів і міжнародних виставок. Сподіваємось, що збільшиться інтерес іноземних туристів до культурних закладів у Львові.
Василь Кметь:
— Реалізація бібліотечних інформаційних проєктів має на меті консолідацію культурних середовищ, бо кожна з наших ініціатив передбачає співдію різних напрямів. Другий аспект роботи — актуалізація українського питання у світі. Зараз готуємо міжнародний проєкт з доповненою реальністю і бачимо, що ззовні люди втомлюються від війни. Мусимо ще багато працювати над тим, щоб зрозуміти й пояснити, у яку культурну якість хочемо трансформувати наші переживання.
Коли говоримо про організаційні зміни, то йдеться про створення нової інформаційної бази. Це інтерактивна каталогова система, яка дає можливість працювати з власними акаунтами, а також через міську мережу удоступнювати для наших співгромадян від кількох сотень до мільйонів світових ресурсів. Ще один важливий напрям — інклюзивність, тобто робота над тим, щоб ці ресурси були доступні для людей з інвалідністю і стали підвалиною для бібліотерапії в межах співпраці з медичними закладами.
Юля Хомчин:
— Кожна наша дія є в межах стратегії, і війна оголила потребу її оновлення. Один з ключових фокусів 2023-го — це слоган UKRAINE! UNMUTED. Ми маємо розуміння, що не лише державні інституції, а й міські — повинні провадити культурну дипломатію. Ми маємо розвивати цю мову, якою говоримо зі світом. У 2023 ІСК організував Конгрес Культури не лише у Львові, а й у Любліні, де ми провели цикл інтелектуальних дискусій, зокрема на тему посилення українських голосів за кордоном. Зараз ведемо перемовини з європейськими столицями культури Бад-Ішль (Австрія) і Тарту (Естонія).
Оскільки ми позиціонуємо себе як аналітичний центр в культурі, то постійно збираємо й структуруємо дані про ситуацію, у якій живемо (з дослідженнями можна ознайомитися тут).
Ми актуалізовуємо все, що робимо, під потреби громади, зокрема працюємо з ВПО: «Звуки в руки», «Пензлі в руки», «Book’и в руки», «Театр іде до тебе!», «Кіно іде до тебе!», «Джаз Релокація». Серед освітніх проєктів — Літня школа для початківців у сфері культури, в якій взяли участь 70 людей, що покращили компетенції й тепер зможуть підсилити свої інституції.
Важливою частиною роботи є виховання інтелектуального дискурсу в сучасної української людини в контексті культури й незалежності. ІСК провів уже втретє Лекцію Незалежності: у 2023-му її читав військовий і культурний менеджер — Юрко Вовкогон, у 2022-му — письменниця і перекладачка Галина Крук, у 2021-му — філософ і письменник Тарас Лютий. Ми продовжуємо робити проєкти, які творять культурне обличчя Львова. Єдиний джазовий фестиваль в Україні, який залишається, попри все, який триває 23 роки, — це JazzBez. Це про тяглість та місійність.
Маємо понад 100 партнерств за 2023-й — кількість взаємодій з українськими та міжнародними інституціями. У 2023-му місто витратило на нас 3,9 млн, а ми залучили 3,6 млн. Становлення установи, навколо якої формується спільнота, виховання солідарної спільноти, розвиток цієї мережі, — це теж про вплив. І не треба забувати, що ті заклади, які формують продукт і продають його споживачу, можуть дуже легко доводити, що культура є частиною економіки.
Андрій Лінік:
— Реорганізація установи забирала в нас значну частину ресурсу. Ми постійно перескладаємось і перевинаходимось як інституція відповідно до часу.
Партнерства — один з найважливіших напрямів роботи. Наприклад, з факультетом прикладних наук УКУ ми реалізуємо велику програму до кінця року: з березня запускаємо по 2 події щомісяця (майстерні, лекції, дискусії, експозиції). Вибір тем широкий: від юриспруденції та біотеху до медицини й мистецтва. Ми залучаємо нетипові для культури галузі, бо вважаємо, що культура — це все, що робить людина. Маємо ще одну важливу співпрацю — з Музичною академією та Академією мистецтв. Це спільні заняття і події.
Комунікуємо з ІТ-компанією з Ірландії, яка створює цифрові продукти для різних культурних подій. Також у нас є студія подкастів, яку зараз перезапускаємо. Скоро стартують дві нові серії: одна — з лікарями UNBROKEN, друга — про міждисциплінарний проєкт «Лабораторія у розвитку» з Богданом Шумиловичем та Ігорем Колесником. Інший проєкт, який розпочали минулого року з кураторками одеського ГО «Слушні речі», — експозиція наприкінці цієї весни, що виходить за межі Львова та України. Потрібно провести кілька серій експедицій зі стрім-боксами, за допомогою яких будемо транслювати наживо звуки з різних куточків України (Харків, Херсон тощо). І в галереях за кордоном будуть вмикати їх. Наприклад, ви будете чути звуки з Каховського водосховища або з-під Куп’янська. Це важливо не лише в полі культурної дипломатії, а й значуще для нас в моменті тут і зараз, щоб осмислювати себе та простір довкола, який змінюється.
Ще один інструментарій — спадок Львівського радіо, фонотека, яка налічує 18,5 тис. записів. Частина з них — оригінальні записи, які створили саме в цьому просторі. Разом зі Суспільним ми оцифровуємо та описуємо ці плівки. Також створюємо з військовими, які перебувають на реабілітації чи демобілізовані, аудіопрогулянки або ж аудіоп’єси про їхнє повернення додому. Так, можна гуляти скверами та вулицями міста і досвідчувати історію, яку читає захисник.
Михайло Закопець:
— У 2023-му в нас суттєво змінилася команда. Вона стала такою, на яку я можу опертися. У нас розділені напрями діяльності: один — це робота з експедиціями: за останній рік без повного фінансування ми зробили понад 10 — і на теренах України, і за кордоном; другий — зміна контенту. У 2023-му ми вийшли на доковідні часи. Це була основна мета — повернути послідовність відвідування. Аудиторія розширюється, але залишається і та, що приходила лише на гаївки й почувалася, як вдома.
Ми заробили багато грошей, бо маємо круту команду. На початку великої війни до нас люди самі звертались із пропозиціями фінансування. Партнери зараз — це ALIPH, німецький уряд, Креативна Європа, «Інша освіта». У 2023-му написали багато проєктів, які реалізуємо цьогоріч за кошти ЄС і Британської Ради.
Найважливіший продукт — це наша спадщина. Також це контент, під який змінюється інфраструктура. Відповідно очікуємо, що прийдуть інші люди. Найбільша проблема полягає в тому, що багато хто сприймає музей просто неба (скансен) як звичайний парк, де можна лише порозважатись.
Ольга Пужаковська:
— Наші продукти — це ті проєкти, які втілюємо. Якщо говорити відразу про вплив, то важливо закцентувати, що з 2022-го ми поставили собі цілі зберегти наявну команду театру, документувати сьогоднішню дійсність і допомагати. У 2023-му повернулись у доковідні часи за кількістю роботи та відвідувачів. Усе збільшилось вдвічі порівняно з 2020 роком. Наш 2023-й був несподівано продуктивним: маємо 19 унікальних прем’єр, з них — 6 вистав, 7-ма в копродукції, 6 перформативних вистав-подкастів, перформативні читання, студентські прем’єри (ті, хто навчаються у майстерні Театру Лесі).
Ми — той театр, який працює на розвиток себе. Хочемо вірити, що це поширюється і на нашу аудиторію. Минулого року вийшла вистава «Завтра в той самий час» (зараз «Лісістрата») про волонтерський досвід Театру Лесі на початку вторгнення. Дуже щирою є одна з останніх робіт «Клуб зневіри» про те, як ми почуваємось вже сьогодні.
Важливий фокус 2023-го — спільнототворення, і він досі продовжується. У нас були унікальні події у дворику театру: аукціони з музичними концертами «Гомін», гастроінтерв’ю «Роздибенди», де актори просто спілкувались з відвідувачами, готуючи смачну їжу. Стараємось робити більше проєктів, які спрямовані на глибшу комунікацію з глядачами. Стосовно культурної дипломатії, то їздимо з виставами за кордон. Нам важливо показувати, що в Україні є сучасний, цікавий, політичний театр.
Ляна Мицько (презентацію можна переглянути тут):
— Наша відкритість є запорукою головної функції — комунікації з відвідувачами, які вже перетворились на величезну сім’ю. Усе це тримається на команді, частина якої мобілізована. На Початку вторгнення ми були прихистком, багато людей відтоді залишилося з нами, тому вирішили розширитись і зробити резиденцію.
Основна діяльність — виставкова та освітня. Це 23 виставки, частина з яких є міжнародною, понад 250 подій та 138 записів на YouTube, понад 100 тис. відвідувачів. Основний канал комунікації — Instagram (13 тис. підписників). Із перших днів великої війни наша сторінка була завалена проханнями людей про допомогу, тоді зрозуміли, що ця соцмережа найбільше впливає на формування спільноти.
У 2022-му створили резиденцію переважно за кошти грантодавців, і частково допомогло місто. Вона спрямована на релокованих митців, які втратили домівки та потребують психологічної підтримки. Протягом 2023 року було 22 резиденти, переважно їх підтримував американсько-польський фонд Kosciuszko Foundation. Резиденцію Нікіти Кадана підтримували його італійські друзі. Також використовуємо простір для реабілітаційних практик для дітей і дорослих.
Проводимо екскурсії центром для військовослужбовців, які реабілітуються у Львові (понад 15 групових зустрічей). Постачаємо книги фронтовим бібліотекам (за запитами) та на полиці військового госпіталю і UNBROKEN (понад 1000 книг). Розробляємо програму співпраці психолога і художника для нових шляхів комунікації із захисниками, що проходять реабілітацію або демобілізовані.
На початку повномасштабного вторгнення в нас з’явилась ідея привезти велосипеди з Данії, адже більшість гостей артцентру втратили транспортні засоби. Я знайшла 2 тис. велосипедів, одна частина яких поїхала на деокуповані території, а іншу — ми роздали у Львові. Ініціатива перетворилась на продовження нашої інституції, яке буде стосуватись як розвитку велоруху та безбар’єрності в місті, так і створення професії веломайстра, зокрема для ВПО.
Ремонт простору на вулиці Бандери, 24 і запуск установи фінансує Carlsberg Ukraine. Вирішили перенести функцію урбанізму в окреме місце, щоб тут формувалась своя спільнота. Уже співпрацюємо з ВПУ комп’ютерних технологій та будівництва (вул. А. Лінкольна, 23), військовими, які хочуть теж поремонтувати велосипеди та брати транспорт у нас для реабілітаційних центрів.
Доєднуємо міжнародні ресурси та контакти завдяки грантам, меценатам, іноземним експертам. У 2023-му залучили майже 4 млн грн разом з коштами на ремонт нового простору. А ще з нами сталась дивовижна річ — один американець зняв у 2022-му кіно про мистецький центр, потім покликав на презентацію до США. Події фільму «Правило двох стін» відбуваються навколо життя і діяльності відвідувачів Центру та митців під час війни у квітні 2022-го.
Також у нас тривають дослідницькі процеси: зараз вивчаємо феномен української музики. Рекомендуємо відвідати виставку-дослідження «Вільна музика» про артефакти української музичної культури від 80-х до сьогодні.
Індикатори партисипативності в діяльності закладів культури
Для Театру Лесі партисипативність є важливим фокусом. Хороший приклад — вистава «Сто перших слів». У ЛКП «Львівське радіо» частина проєктів передбачає залученість учасників. Наприклад, це звукові прогулянки чи події, коли відвідувачі приносять свої звукові пристрої, з’єднують в одне коло, вчаться разом, як з цим працювати. Також є пропозиції ззовні на проведення заходів у просторі. А на п’ятому поверсі команда планує запускати резиденційну студію.
У Шевченківському гаю з’явився запит на партисипацію. Йдеться про виставкові проєкти. Зараз є розуміння потенційної співпраці найближчих трьох років та можливість обирати, чи ці пропозиції підходять стратегії наступних двох років. Для бібліотечної мережі стали важливими у 2023-му запровадження і розвиток резидентного партнерства. Уже є ідея літературної резиденції, яка з’явиться цього року. Також команда влаштувала цілий комплекс опитувань користувачів.
ІСК має партисипативний підхід чи не в кожному напрямі діяльності. Кілька років тому установа разом з дієвцями культури напрацювала модель муніципального фонду культури, який зараз є інституцією. Конгрес Культури команда формує з експертною радою. Індикаторами є горизонти експертизи. Наприклад, Наглядова рада ІСКу має кілька іноземців. Це якісний критерій партисипативного підходу в інституційному функціонуванні. Після подій відбуваються опитування відвідувачів. Open call теж можна зарахувати до таких практик. Для кожної події, яка передбачає учасників, ІСК оголошує open call. До речі, Стратегія розвитку культури напрацьована в партисипативний спосіб, вона далі переглядається і моніториться.
Хто є споживачем звіту?
«Це громада міста, для якої ми працюємо і яка нас підтримує фінансово та партисипативно. Це і містяни, і депутати, і працівники міської ради», — зауважила Софія Ліщинська. «Я тут підтримаю управління, — додав Василь Кметь. — У ширшому контексті ми звітуємо загалом перед громадянами України, тому що бібліотека — це безпекова технологія».
Андрій Лінік поділився такими думками: «Формальна частина звіту важлива для нас самих, щоб працювати над власними процесами, діями, помилками. Звіт — це презентація втіленої роботи, це відповідальність перед стейкхолдерами». «Звіт — це мотивація щось продовжувати, а від чогось відмовитись», — додав Михайло Закопець.
Юля Хомчин міркувала так: “Із формального боку ми зобов’язані звітувати згідно із законодавством. Але є ще та площина, коли ти як керівник інституції чи член команди щодня ставиш собі питання: «Чи кошти, які витрачає на мене громада, скеровані в правильний напрям? Чи від втілення цієї Стратегії розвитку культури зміниться потреба львів’ян жити в культурі?»”
Ольга Пужаковська продовжила: «Я б обрала слово підсумки. У театру є інший вимір — сезон. Люблю робити сезонні чи річні підсумки. Наші звіти є інтерактивними, доступними, веселими, цікавими. Це один з тих дописів, що отримує найбільше поширень у соцмережах». «Мені теж подобається слово підсумок. Приємно разом з командою бачити, скільки всього ми встигли за рік, скільки крутих експертів долучили до подій», — завершила Ляна Мицько.
Насамкінець модераторка Оксана Дащаківська підбила підсумки: «Ми розуміємо культуру як безпеку передовсім для наших громадян, мешканців міста. Прозвучало два важливих напрями: перше — це збереження спадщини, друге — це креативні рішення. Мені видається, що креативні рішення мають бути одним з акцентів 2024 року. Дякую, що в нас з’явилась нова функція — свідчити. Хочу, щоб вона зберігалась з нами на наступні роки, адже буде визначати подальшу роботу. Найважливіший висновок: що б ми не говорили, це було про людей, спільноти та середовища».
Фото Станіслава Іванова