22 травня 2023 року в ІСКу відбулась модерована зустріч-обговорення «Європейська столиця культури: Чому цей титул має значення?», на якій дослідниця Марія Кравченко презентувала аналітичну записку про програму ЄСК, а учасники онлайн та наживо поділились своїми досвідами взаємодії з програмою на різних рівнях.
Спікер(к)и:
· Марія Кравченко, аналітикиня ІСК / презентація аналітичної записки про ЄСК;
· Андрій Москаленко, перший заступник міського голови Львова;
· Юля Хомчин, директорка Інституту стратегії культури;
· Олег Малець, керівник Мережі молодіжних просторів ТВОРИ!, координатор титулу «Львів — молодіжна столиця Європи 2025»;
· Маттійс Мауссен, Консультант зі стратегічних питань заявки «Хемніц — ЄСК 2025»;
· Крістіан Кнаак, команда «Хемніц — ЄСК 2025» (Німеччина); керівник «Team Generationen»;
· Кім Браян Дудек, команда «Хемніц — ЄСК 2025» (Німеччина); директор «POCHEN Biennale»;
· Галина Григоренко, заступниця міністра культури та інформаційної політики України;
· Діана Трима, директорка департаменту культури Маріуполя, команда «Маріуполь — Велика столиця культури 2021» (конкурс УКФ);
· Юлія Ніколаєвська, програмна директорка KharkivMusiсFest, учасниця ініціативної групи «Харків — ЄСК 2026»;
· Діана Попова, директорка департаменту культури КМДА у 2014–2021 роках
Модерація:
Євгенія Нестерович, культурна менеджерка, критикиня, директорка «Пост Беллум-Україна»
Відеозапис події можете переглянути тут:
У вступному слові Юля Хомчин, директорка ІСК зазначила: «Актуальні умови програми ЄСК передбачають можливість участі у ній міст із країн з-поза ЄС. Я думаю, Україна має долучитися до відповідного конкурсу, не зважаючи навіть на обставину війни. І тут про програму важливо говорити як про нагоду не тільки для України, українських міст, а й для цілої Європи: нинішній досвід українців є унікальним, безпрецедентним, таким, що оприявнює цінності вільного світу і вільної людини дуже наочно. І ми маємо розповісти, розповідати про свій досвід — як втрати й болю, так і боротьби за свій дім і за свободу, свою та інших. Статус ЄСК для одного з українських міст був би історією не лише цього одного міста — це дозволило б розповісти про різні наші міста, різні наші історії.»
Аналітикиня Марія Кравченко підготувала та презентувала аналітичну записку про програму ЄСК. На зустрічі Марії вдалось найскладніше — за 15 хвилин і в 15 слайдах розповісти про історію цієї програми, про її переваги та недоліки, що потрібно місту для успішного аплікування, навіщо міста беруть участь у конкурсі на здобуття титулу, як готують та втілюють культурно-мистецьку програму і що це їм дає та ще про багато іншого! Зі змістом аналітичної записки можете ознайомитись за посиланням: https://bit.ly/3BYk5ze.
Марія Кравченко: «Ця програма є однією з найстарших програм Європейського Союзу і ці 4 етапи — це дуже довгий шлях умовних періодів, за які програма перетворилась від короткострокових вузькотематичних заходів до цілісної рамкової діяльності ЄС, спрямованої на поширення європейської культури, стимулювання розвитку міст, актуалізацію культури різних регіонів та різних спільнот.
Це все починалося з маленької ініціативи Мілени Меркурі (грецька прем’єр-міністерка культури) і Джека Ланга: якось через затримку рейсу вони міркували про те, як стимулювати європейські спільноти до більш активної розмови про культурне різноманіття. Разом вони запропонували на розгляд ініціативу Європейське місто культури — це перша ініціатива, яка стартувала у Греції, в місті Афіни, і ця ініціатива мала результатом програму заходів, що тривала один або два місяці. Всі наступні роки програма була не настільки тривалою, і вже в 2000-х роках ЄС пропонує перейти до річних титулів, річних програм, які реалізуються протягом одного цілого року. Європейський місяць культури — це програма, яка була започаткована для тих міст, які на момент аплікування не були членами ЄС. Це був доволі добрий дипломатичний захід, що відбувався в тих країнах, які були готові розпочати розмову про свій європейський «дух культури». Із часом потреба в окремій програмі зникла, оскільки з’явилася ідея організувати окремий конкурс для міст із країн, які ще не є членами ЄС, але мають намір ними стати.
У 2000 році було вперше оголошено, що Краків, місто-представник формально не з країни ЄС, у 2004 році все ж таки отримає цей статус. І так поступово це еволюціонувало до окремої конкурсної програми для міст з-поза ЄС. Нині, за правилами конкурсу, європейські міста не конкурують між собою, але країни з-поза ЄС можуть подавати ідеї пропозицій на конкурс і таким чином всі міста з-за меж ЄС конкурують між собою в окремо започаткованому конкурсі на визначені періоди.
Цілі цієї програми доволі широкі:
– підкреслити багатство й різноманітність європейських культур,
– стимулювати ідею «святкувати європейськість» і «святкувати культуру»,
– ознайомити людей із різних країн Європи із культурою один одного та сприяти взаєморозумінню,
– виховувати почуття європейського громадянства (культура трактується як спосіб співжиття, активного залучення міських спільнот і лідерів громадянського суспільства).
Титул ЄСК — можливість для відродження міст, пожвавлення їхнього культурного життя й підвищення впізнаваності на міжнародному рівні, що стимулює туризм та економіку, шанс покращити залучення мешканців міст до формування культурної ідентичності.»
Особливістю останньої рамкової програми також є те, що намір реалізувати цю програму потрібно підтвердити не пізніше, ніж за рік до початку реалізації програми культурних заходів, адже в цей час відбувається огляд експертної комісії й оцінка готовності міста до реалізації програми. За рішенням цієї комісії приймається рішення присвоєння або неприсвоєння призового Фонду Мілени Меркурі, який становить 1,5 млн євро.
Середній бюджет організації ЄСК — 64 млн євро. За період існування програми суми операційних бюджетів — від 6 до 283 млн євро.
З ЧОГО РЕКОМЕНДУЮТЬ ПОЧАТИ АПЛІКУВАННЯ? (запитання до управлінців, містян та дієвців культури, креативних індустрій та інших суміжних сфер):
· Які їхні власні цілі? Якими є їхнє бачення майбутнього міста та роль культури в цьому баченні?
· Як це можна поєднати з критеріями ЄСК?
· Чому вони хочуть отримати звання ЄСК?
· Яким чином вони мають намір залишити свій слід в історії програми ЄСК та вивести її на нові незвідані території?
· Чи існує стійка міжпартійна політична підтримка в місті? (у разі зміни політичного керівництва у період між початком подачі заявки та роком проведення культурно-мистецької програми).
Весь цикл від моменту «ми хочемо» до моменту «здали звіт» триває від 6 до 9 років. За цей час підготовки та впровадження програми організаційна спроможність в містах значно зростає і це дає свої позитивні ефекти.
Для України є можливості аплікувати на титул в 2030 і 2033 роках, бо на 2028 рік вже проведений конкурс і найближчим часом буде оголошено результат. В зв’язку з війною Україна може запропонувати свій формат взаємодії з іншими містами для того аби долучитись до програми.
Для координації процесу на національному рівні має бути залучене Міністерство культури й інформаційної політики. Пані Галина Григоренко, заступниця міністра культури та інформаційної політики спробувала відповісти на питання, що робить Міністерство культури для включення українських міст до процесу аплікування на ЄСК, можливості додаткової підтримки, навчальні можливості, а також що відбувається на національному рівні за участі українських міст в конкурсі ЄСК.
Галина Григоренко: «Це має бути не рішення одного національного органу, а виважене рішення громади людей, які проживають у тому чи іншому регіоні. Статус ЄСК — це велика робота з підготовки, реалізації й аналізу. З іншого боку — це сталість, це те, з чим в України найбільші проблеми та виклики. ЄСК — це статус, який надає певний важіль для розвитку громад і навіть регіону, вони можуть залучати інвесторів для розбудови туристичної і транспортної інфраструктури. Це важіль для залучення інвестицій у сфері культури. Важливо розуміти, які сильні та слабкі сторони ми маємо як країна, як різні регіони.
Практика засвідчує, що здебільшого титул ЄСК передовсім надається столиці, а вже потім — іншим містам. Мені здається, що у випадку України можна було би стати інноватором — і надати голос й іншим містам, а не лише столиці. Важлива і децентралізація, і загально логіка надавати голос тим, хто мусить бути почутим. Було б правильно провести національний конкурс всередині країни, а потім із переможцем цього конкурсу аплікуватись як країна на конкурс ЄСК.»
«Ми постійно ведемо діалог про підтримку європейських партнерів, щоб вони ділилися досвідом, щоб врахувати його у нашому процесі: як це відбувалося у них, яким чином це було реалізовано, які були проблеми тощо. Тому такого роду навчальні семінари, лекції, круглі столи, як ваша ініціатива — надзвичайно важливі. Це дозволяє проговорити, що і як ми робимо, куди рухаємося. Маємо у підсумку домовитися про правила цієї гри, щоб реалізувати й успішно здобути титул «Європейська столиця культури» в 2030 чи 2033 році,» — резюмувала заступниця очільника МКІП.
Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова розповів про те, як Львову вдалось отримати статус Європейської молодіжної столиці 2025, наскільки цей процес відрізнявся від ЄСК з точки зору муніципалітету як організатора процесу.
Андрій Москаленко: «Умови і правила, прописані у вимогах до переможців ЄСК, на жаль, є відірваними від реальності, яка нині є у Європі [враховуючи контекст війни росії проти України]. Повинні бути змінені правила. В нас нема часу, ми повинні зараз рефлексувати, українські міста мають бути флагманами. До Львова переїхала Харківська академія мистецтв, переїхала частина колег з Києва, утворилось багато нових осередків. Для чого взагалі потрібні статуси? Вони привертають увагу до певних явищ. Тому перше: ми маємо вимагати перегляду вимог до культурних столиць. Рефлексія на 2030 рік — це запізно, це повний абсурд в сьогоднішній ситуації! Нам потрібно говорити про 2024, 2025, 2026 роки, щоб мати змогу в ці два-три роки використовувати цей титул як нагоду просувати цінності, які нам важливі сьогодні, та пояснювати, за що йде боротьба.
Другий важливий момент: від кого потрібно подаватись. Це має бути той, хто має час і можливість. Коли ми в Брюсселі презентували заявку Львова [ідеться про конкурс на молодіжну столицю Європи], ми відверто казали: Львів подає заявку від себе, але вона є від всіх українських міст, тому що ні Маріуполь, ні Харків, ні інші наші міста не мають змоги витрачати час на десятки і сотні листків заповнення складних аплікаційних форм, на можливість поїхати, презентувати, вигравати на рівних. Ми хочемо виграти на рівних. Ця заявка [у межах конкурсу програми ЄСК] мала би бути від всіх українських міст, нам немає змісту проводити конкурс серед міст, всі міста мають розділити цю заявку.
Повертаючись до Європейських молодіжних столиць, перемога в Тирані дала змогу відкрити перший молодіжний центр, провести величезний фестиваль, започаткувати з іншими містами певні традиції і далі мережувати, створювати низку центрів. А ще, з іншого боку, це дало право голосу. Минулого року нас почали включати до засідань Єврокомісії з питань молодіжної політики.
Нам потрібно поламати цей стереотип, поламати ці правила — і так, як у 1985 році почалась історія ЄСК, в 2023 році має початися друга, нова хвиля цієї історії.»
Олег Малець, керівник Мережі молодіжних просторів «ТВОРИ!», координатор титулу «Львів — молодіжна столиця Європи 2025», розповів про досвід аплікування, а також про те, як змінилась програма та команда в 2022-2023 роках.
Олег Малець: «Від ідеї, що Львів стане молодіжною столицею Європи, і до отримання титулу минуло 4 роки. За цей час ми пройшли шлях від нерозуміння, куди ми заходимо і що від нас вимагається в заявці, нерозуміння сутності конкурсу — і зараз ми дуже вільно й часом зухвало поводимо себе. Є мільйон різних конкурсів. Для чого вони? Це розвиток європейської ідентичності, комунікація між містами, налагодження нетворкінгу, інноваційність тощо. Але для нас — України, українських міст, муніципалітетів — це важливий момент європейської інтеграції й актуалізації європейської ідентичності.
Шлях до титулу Молодіжної столиці Європи — це 4 роки, різні команди, зміна середовищ, динамічна плинність в організаціях (зміна керівництва молодіжних організацій, виникнення і вмирання інституцій та організацій), тобто та команда, з якою ми починали, і та, котра здобула цей титул, — це дві різні команди. Але ми пройшли цей шлях!
Ми змінювали заявку, адже подавались 21 лютого 2022 року — і за три дні наша заявка була помножена на нуль, її треба було переписувати, і це тоді, коли всі ми були на гуманітарних штабах і займалися питаннями ВПО. Ми все змінювали. Основне, над чим найдовше працювалось — це момент самого позиціювання, про що ми говоримо? Тому що це є можливість донести Європі, ЄС розуміння того, де ми зараз є і в чому просимо їхньої допомоги, а де закликаємо до чогось. У нас був комунікаційний меседж: «Our mission now: we are Freedom Guards». Показати те, що кожна молода людина, кожна людина в Україні — Freedom Guards (борець / борчиня за свободу), кожна спільнота, об’єднання, організація чи тусовка — Freedom Guards, і кожне місто, містечко, село — Freedom Guards. Але ми в такому динамічному божевільному світі, що до 2025 році і це зміниться. У ЄС дуже легко планувати на 6-10 років, це сталий розвиток. Ми того самі прагнемо, але не можемо зараз дозволити собі…»
Онлайн до розмови долучився Маттійс Мауссен, консультант зі стратегічних питань заявки «Хемніц — ЄСК 2025».
Маттійс Мауссен: «У мене датський паспорт, я живу в Празі. Вперше я відвідав Львів в 1993 році, я був приємно вражений від побаченого, я неодноразово зустрічався з представниками Львова (у Вроцлаві та інших містах). Якщо коротко про мій досвід, я працював з понад 20 ЄСК, 18 разів кандидати отримати титул, тобто загалом 40 міст. Це завжди була командна робота. Я працював з такими містами як: Вроцлав, Сан-Себастьян, Плзень, Леуварден, Дублін, також Санденбург, який не здобув титула та інші сильні кандидати. Як я бачу, кандидатство — це шанс для європейських міст зібрати разом багато енергії, зібрати людей, що мають шанс подивитись, які зміни в місті можуть бути. Це позиція, що створює наше майбутнє.
Столиці, з якими я працював, часто розпочинали роботу, як ми кажемо, з «10 000 горняток кави»: за 2-3 роки ти запускаєш процес взаємодії з групою людей, де ви працюєте над головними запитаннями: «Що змушує тебе прокидатися посеред ночі?», «Що робить тебе щасливим?» і «Що місто розповідає про тебе?». Це процес на рівні міста й регіону, ти часто здивований темами, які отримуєш у результаті. В ситуації з містом Плзень всі розповідали про все і водночас нічого про пиво, але наприкінці люди визнали, що місто — це рай, але рай, що був закритий, а Плзень відкриває твій рай. Це хороша кампанія творення нових сенсів для міста з великою кількістю людей. А починається це з трьох речей: «слухати», «слухати» і ще раз «слухати».
Для мене культура — це те, як люди пізнають життя (10% — мистецтво, 25% — культурні та креативні індустрії, залежно від регіону 5-10% — культурний туризм, 50% — вдосконалення умов життя).
У ситуації з Хемніцом ми мали 2-3 роки болючих розмов, оскільки не всі хочуть говорити на «складні суперечливі теми». Я часто запитував: «Ти плануєш це зробити?» чи «Ти хочеш спробувати це зробити?». Одна з тих речей, які ми дійсно добре організували в Хемніці, — налагодили фінансування, адже для такого великого проєкту стабільне надходження фінансів є дуже важливим.
Я працював з міністерствами та в Комісії [ЄСК], я розумію як для Комісії важливо мати кандидатів з України. Буду радий поділитися досвідом інших міст ЄСК в Zoom. Бажаю успіхів в аплікуванні!»
Крістіан Кнаак, представник команди «Хемніц — ЄСК 2025» (Німеччина), керівник Team Generationen, поділився досвідом аплікування Хемніца на програму ЄСК та презентував відео «Хемніц — ЄСК 2025».
У 2018 році в Хемніці стався великий конфлікт, спричинений масштабною екстремістською демонстрацією, що мала великий вплив на місто. Ми хотіли б презентувати чудовий бідбук [спецвидання з описом концепції «Хемніц — ЄСК 2025»], що складається з 5 програмних напрямків:
- східний стан душі (Хемніц — формально місто з НДР, у нас досі є великий пам’ятник Карла Маркса. Ми плануємо обговорювати актуальні теми у форматі 3000 «гаражних проєктів»)
- щедрі сусіди (We parapom! — мистецькі проєкти та висаджування 4 000 яблунь)
- дієвці в квадраті (діалог між дієвцями культури і не тільки)
- «Фіолетовий шлях» — велика культурна атракція, що простягається територією 38 партнерських муніципалітетів
- Європейська майстерня культури та демократії.
Хемніц — найстаріше місто в Європі, але не за роками, а за середнім віком мешканців (далеко за 50 років). Ми маємо багато літніх людей, це чудово, але як ми можемо зробити місто більш привабливим для молоді?
Ми б хотіли також подумати як ми можемо співпрацювати зі Львовом, зокрема як із Європейською молодіжною столицею — 2025.
Онлайн на зустрічі була й Діана Трима, директорка департаменту культури Маріуполя, команда «Маріуполь — Велика столиця культури 2021» (конкурс УКФ).
Діана Трима: «Сьогодні буде важко говорити про досвід Великої столиці культури, оскільки Маріуполь зараз є окупований. У 2020 році Маріуполь виграв грант від УКФ. Тема проєкту — «Діалог мовою мистецтв» (між поколіннями, між містами, між різними напрямками мистецтва). Ми мали 12 проєктів. 2020 рік — рік пандемії, реалізацію перенесли на 2021 рік. Було багато викликів та труднощів. Маріуполь не був знаною культурною столицею, як Одеса чи Львів. Маріуполь — постіндустріальне місто, для нашої молодої команди цей титул був великим викликом. За пів року ми реалізували 11 великих проєктів. Загальна сума фінансування — 23 млн грн: 18 млн — сам проєкт [грант УКФ], 5 млн — міське фінансування.»
Про досвід української столиці у змаганні за титул культурної столиці онлайн розповіла Діана Попова, директорка департаменту культури КМДА у 2014–2021 роках:
«Київ жодного разу не подавав заявки на ЄСК, ми подавались на Українську культурну столицю. В мене був досвід участі у першій Конференції культурних столиць, яку було організовано мером міста Флоренція (Віталій Кличко не зміг долучитися, тож ми відвідали захід з колегою, депутаткою та Головою комісії з питань культури, туризму та інформаційної політики Вікторією Мухою). Разом з Юлією Федів вирішили організувати Українську культурну столицю (на програму ЄСК ми не могли подаватись, оскільки ми не є членами ЄС і Єврокомісія не давала шансу подаватись). Маючи амбіції, Київ довів, що має можливість провести будь-які масштабні міжнародні кампанії (з огляду на проведення Євробачення в 2017 році та Фіналу Ліги Чемпіонів). Мало міст в Україні можуть зрівнятись з київським бюджетом. На жаль, ці конкурси в нас політизовані (як от конкурс «Битва міст» під час конкурсу серед міст на проведення Євробачення) і я точно розумію, що перемогу віддали Маріуполю під політичним впливом. На це треба зважати, про це треба говорити, треба громадам більше долучатись, щоб допомагати колегам при владі, щоб ми розуміли, що це потрібно ще комусь окрім політиків. Ми не змогли правильно оформити і подати заявку, але ми не дуже засмутились, а навіть були раді, що долучаться колеги з інших міст та щиро раді за Маріуполь!»
Також он-лайн долучилась Юлія Ніколаєвська, програмна директорка KharkivMusiсFest, учасниця ініціативної групи «Харків — ЄСК 2026», яка розповіла про свій досвід та співпрацю з міською владою.
Юлія Ніколаєвська: «Ініціатива була не наша, а ЄС. На саміті фестивалю учасники запропонували подати Харків на конкурс Культурних столиць поза конкурсом в 2026 році. З цією пропозицією ми звернулись до Міської ради. Міський голова підтримав нас, ми звернулись до Міністерства культури також. Оскільки для того, щоб Харків долучився поза конкурсом потрібно було змінювати законодавство, тож наразі цей процес призупинився. Ми хочемо долучитись до всіх конкурсів на відбір Культурної столиці. KharkivMusiсFest — не єдина організація, що творить культуру, тут працюють на межі свої можливостей всі культурні інституції, незважаючи на те, що в Харкові діють заборони на масштабні культурні заходи. Харків може презентувати в межах всеукраїнської програми ідею Фронтьєру, ідею фортеці, межі. Також Україна є фронтьєром для Європи. Харків хоче виборювати право бути Культурною столицею і він просто на це заслуговує!»
Наприкінці розмови Марія Кравченко підсумувала, що всі національні конкурси є тренувальним майданчиком, де можна спробувати реалізувати пакет проєктів. Так ІСК теж напрацьовував концепцію заявки з заявок (це Місто спільнот , де портфель проєктів мав би реалізувати цю ключову ідею). Ця кооперація, яка виникає навколо підготовки заявки дуже добре спрацьовує, оскільки всі знайомляться і створюють нові проєкти і навіть якщо ти не стаєш Європейською столицею культури — ти все одно в процесі розвиваєшся. Для нас оприявнилась в розмові дуже важлива дилема: ламати правила і подаватись вже, чи йти за процедурами і орієнтуватись на 2030 рік і 2033 рік? Різні спікери кажуть, що обидві ідеї хороші. І в нас є ще третій шлях, в умовах тотальної невизначеності, з коротким горизонтом планування ми завжди повинні мати план Б. Нашим планом Б має бути методичне говоріння як українські міста можуть стати Європейськими столицями культури і це має бути планом на 2033. Але ми маємо мати план А (терміновий) і пробувати йти поза конкурсом. Для європейських міст є фора по відношенню до міст не з ЄС — вони не повинні мати абсолютно всі відповіді на момент подачі заявки, але ми все-ж-таки можемо запропонувати щось унікальне вже, але разом з тим планувати план А на 2033 рік.