29 квітня у межах проєкту «Вулиці Імен» відбулася екскурсія вулицею Івана Вакарчука, а після цього — розмова про вченого, що зібрала цілу велику залу Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка!
Не лише про архітектуру
Вулиця Івана Вакарчука, перейменована так у 2022 році, сьогодні зберігає чимало пам’яток архітектури місцевого значення. У її ансамблі — історизм і сецесія — стилі, що відбивають естетику й спосіб життя кінця ХІХ – початку ХХ століття. Саме про це говорила Тетяна: як будинки «розповідають» не лише про архітектуру, а й про побут, соціальні відмінності, уявлення про комфорт і красу, про статус і щоденність мешканців того часу.
На прогулянці ми зазирнули й у ширший контекст: говорили про Загальну Крайову виставку у Львові, про Віллу Потуліцьких-Пінінського на Матейка, про триповерхову кам’яницю для архітектора Вінцента Равського-молодшого, про сучасний готель «Дністер» і про те, як на одному міському відтинку можуть співіснувати різні історичні шари — від вілл і кам’яниць до ознак індустріалізації, як-от ліфт у будинку.
Під час екскурсії з Тетяною Казанцевою ми пройшлися цією вулицею від перетину з Матейка, біля входу до парку Франка, і аж до Драгоманова — та встигли побачити значно більше, ніж просто кілька будинків. Тетяна говорила і про суміжні вулиці, і про архітекторів, які тут жили, і про Львів іншої епохи, який поступово проступав у деталях фасадів, під’їздів, балконів.
«Завжди старався більше думати не про форму, а про зміст»
Історіями з різних періодів життя Івана Вакарчука поділився його син Святослав Вакарчук, музикант, лідер гурту «Океан Ельзи» випускник кафедри теоретичної фізики Франкового університету. Це епізоди, котрі закарбувалися йому і, як він сказав, є маркерами батька як людини — поза всіма його великими здобутками й регаліями.
Від народження в українському селі у Молдові, досягнень з атлетики і складної спортивної травми у школі, вступу на фізичний факультет до Львівського університету ім. І. Франка — до вчителювання й фактично мешкання у школі, підготовки до аспірантури й захисту докторської у 32 роки (був на той час чи не наймолодшим доктором фізико-математичних наук в Україні й Совєтському Союзі).
«Йому була важлива його історія»: в університетському гуртожитку, де жило зо двадцять людей в кімнаті, замість розваг з друзями — вчився; і пізніше, у період суспільно-політичної активності, залишався відданим головній справі свого життя — науці. Як викладач умів зробити науку ближчою, пояснити все простими словами. Під час навчання на фізичному факультеті Святославу дуже допомагали батькові обережні, м’які настанови, із жартами чи філософським поглядом. Цим Іван Олександрович подобався студентам.
Важливим і дуже концентрованим етапом став перетин десятиліть: у 1989-1991 роках Іван Вакарчук був народним депутатом СРСР від Львівщини, співтворцем Народного руху України і тих процесів, які вели до відновлення Незалежності України.
«Для мене гордість, що він був одним з тих людей [які творили історію], що він був попереду. Причому попереду не, як кажуть, інформаційно, а змістово. Коли треба було проголосити промову з трибуни — це не він, а коли писати договір — то це він. Таким він був завжди: старався більше думати не про форму, а про зміст,» — зазначив Святослав.
Будучи ректором ЛНУ ім. І. Франка, Іван Вакарчук перевів виш на систему тестів при вступі. А як міністр освіти й науки України впровадив зовнішнє незалежне оцінювання (попри потужний спротив різних середовищ), що відкрило доступ до вищої освіти для вступника відповідно до його знань і незалежно від того, звідки він, з великого міста чи маленького села.
Святослав наголосив: ця реформа стала можливою завдяки принциповості батька, його відчуттю ситуації та людей, розумінню мети і того, як її досягти. Це для музиканта — важлива модель, як і настанова тата ніколи не кидати своєї справи, продовжувати, творити, що б не відбувалося.
Своїми спогадами поділилися й проректор ЛНУ ім. І. Франка Олег Бугрій, професори Михайло Зарічний і Володимир Ткачук (завідувач кафедри теоретичної фізики імені Івана Вакарчука ЛНУ ім. Івана Франка).
Тут можна переглянути запис розмови від медіа «Твоє Місто»:
Проєкт Інституту стратегії культури «Вулицях Імен» є частиною програми до 770-ліття Львова та відбувся за підтримки Львівської міської ради.
Він реалізований завдяки фінансовій складовій «Премії відповідальності 2025» від Фонду родини Богдана Гаврилишина: нагадаємо, історія «Відповідальність Бути» потрапила у трійку найкращих в одній із номінацій та отримала фінансову відзнаку від партнера премії — фонду Razom.
Фото: Катерина Москалюк.