21 листопада, у День Гідності та Свободи, команда «Львів — місто-кандидат на титул Європейської столиці культури 2030» вперше публічно повернулася до досвіду пітчингу фінальної заявки у конкурсі ЄСК 2030 та церемонії оголошення результатів у Брюсселі. Місяць відтоді дав можливість не лише вгамувати емоції, а й впорядкувати думки та поглянути на пережите як на один з етапів великого шляху, який триває.
В Інституті стратегії культури відбулася модерована рефлексійна розмова «Гра в ЄСК. Відповідальність бути — бути людиною», де львівська команда та спільнота, яка багато років працювала над розвитком зв’язків з містами-ЄСК і аплікацією Львова на поважний титул, зібралися, щоб обговорити те, що і як відбулося: як проходив пітчинг, що було «за лаштунками», як кожен пережив рішення журі та чому процес роботи із концепцією «Відповідальність Бути» триває навіть без офіційного титулу.
Розмову модерувала Богдана Брилинська, заступниця голови Української асоціації культурологів. У рефлексії взяли участь: Юлія Хомчин, лідерка заявки Львова на титул ЄСК 2030, директорка Інституту стратегії культури; Андрій Москаленко, перший заступник міського голови Львова; Ярина Мельник, менеджерка аплікації та експертка з фандрейзингу; Богдан Шумилович, артдиректор заявки, PhD, викладач кафедри культурології УКУ; Григорій Семенчук, програмний директор аплікації, поет, музикант; Володимир Бєглов, менеджер із комунікації та розвитку аудиторії заявки, директор America House Lviv; Наталія Шаховська, ректорка Національного університету «Львівська політехніка»; Алевтина Кахідзе, художниця, перформерка та кураторка.
У тексті зібрано цікаве з того, про що говорили учасники.
«Поганий саундчек — хороший концерт». Що таке пітчинг і як це було
Пітчинг — це публічна презентація фінальної версії заявки міста у конкурсі. Для львівської команди він відбувся 20 жовтня у Брюсселі та став кульмінацією не лише дворічної активної роботи над заявкою, а й п’ятнадцятирічної амбіції міста стати Європейською столицею культури.
Цьому передувала низка важливих етапів: місто ініціює участь (для Львова 2023-й), подається, надсилає першу заявку (2024-й), якщо потрапляє в шорт-лист, то працює над фінальною аплікацією і згодом їде її захищати (власне, 2025-го).
Фактично пітчинг є двогодинною розмовою між 10 членами команди та 10 членами журі. У випадку львівської заявки на захисті журі було дев’ятеро. Зустріч складалася із двох частин: 45 хвилин презентації та 75 хвилин Q&A-сесії, тобто серії запитань — відповідей. «Ні секунди поза регламентом», — пригадують учасники.
Юлія Хомчин, лідерка заявки Львова на титул ЄСК 2030, директорка Інституту стратегії культури.
В одному із залів Генерального директорату з питань освіти, молоді, спорту та культури Європейської Комісії команда мала право облаштувати простір — і зробила це так, як продумала під час підготовки. За кілька днів до цього у Львові представники Львова працювали з іноземним експертом Робертом Палмером: фіналізували структуру презентації, тренувалися відповідати на запитання. Розпочали з відео, згадує Юлія Хомчин.
Під час презентації перша заступниця міністерки культури Галина Григоренко представляла національний вимір, адже заявка Львова від початку будувалася як історія не одного міста, а всієї країни. Міський голова Львова Андрій Садовий завершував виступ команди — озвучив фінальні аргументи на користь Львова, демонструючи спроможність міста через ресурси та фінансові гарантії. Львів увійшов у фінал з двома рівнями фінансових зобов’язань, зокрема гарантією на 18 млн євро.
Міжнародний вимір заявки представляв Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту. Інститут гарантував участь своєї мережі культурних представництв, залучення дипломатичних зв’язків, а також окрему програму TANDEMS — три відкриті конкурси для дієвців культури до 2030 року. У фокусі — міжнародні консорціуми, проєкти культурної дипломатії.
Відповідальною за блок менеджменту, управління й внесок у довгострокову стратегію разом із Юлією Хомчин була менеджерка аплікації Ярина Мельник. Володимир Бєглов працював із напрямом, що присвячений роботі з аудиторіями — охопленням, впливами, залученням маргіналізованих і малопредставлених груп, а також із комунікаційною стратегією. Програмний директор заявки Григорій Семенчук представляв ще одну важливу складову — культурне та мистецьке наповнення: це робота зі спільнотою, опис проєктів, партнерства, структура та зміст програми. Артдиректор аплікації Богдан Шумилович презентував європейський вимір заявки, тобто залучення митців, партнерів, аудиторій на рівні Європи, роботу з актуальними для європейців питаннями, та загальну мистецьку концепцію Львова.
Наталія Шаховська, ректорка Національного університету «Львівська політехніка», на пітчингу деталізувала модель оцінки впливів програми на місто — культурних, соціальних, економічних. Спеціально для Львова її розробив консорціум із понад 15 експертів — представників університетів, аналітичних, соціологічних центрів, Інституту стратегії культури.
Художниця Алевтина Кахідзе долучилися онлайн, аби поділитися спогадами і враженнями від пітчингу у Брюсселі.
Окрему роль у драматургії захисту відіграла художниця Алевтина Кахідзе. Саме вона створювала ілюстрації для першої та другої заявки Львова на титул ЄСК 2030. Команда довго обдумувала, у якому форматі найкраще інтегрувати в пітчинг участь мисткині. За її словами, усе склалося навіть краще, ніж очікували. Спершу всі хвилювалися, чи матиме на чому вона малювати, та в залі для пітчингу був фліпчарт із папером, тож художниця працювала впродовж двох годин — під час презентації та Q&A-сесії. Вона малювала все, що чула і що здавалося важливим додати (частина цих робіт була представлені в просторі ІСК під час події). За словами Алевтини, «це був процес живого, тихого діалогу — з текстом, атмосферою, людьми, емоціями».
Після презентації вся команда була налаштована оптимістично, бо знала: ключові моменти пропрацьовані. Під час підготовки фінальної аплікації робоча група проаналізувала чимало заявок інших міст-кандидатів. Багато з них були схожими, заявка ж Львова пропонувала інший фокус та бачення культури, і це зрозуміло, адже ідея напрацьовувалася за особливих обставин — в умовах війни.
Запропоновані в аплікації проєкти вибудовані не за підходом «бо так треба для ЄС», а народжені дієвцями культури в українських реаліях й відображають актуальні запити сфери культури, міста, українського суспільства. На 40-му році існування програми ЄСК команда Львова вбачала у такій чесній пропозиції певну перевагу і виклик для ЄС: як сказала Ярина Мельник, «ми говорили про культуру не як про свято, а як про щоденну практику».
Ярина Мельник, менеджерка заявки Львова на звання ЄСК 2030, експертка з фандрейзингу.
Григорій Семенчук, програмний директор аплікації Львова на титул ЄСК 2030, поет, музикант.
Напередодні фінальної зустрічі, а саме 19 жовтня, у команди пітчингу була генеральна репетиція презентації в Брюсселі. Григорій Семенчук ділиться, що після неї був у доволі пригніченому настрої. Всі нервували. Проте все склалося за правилом музикантів «поганий саундчек — хороший концерт»: на пітчингу команда впоралася — всі розуміли, що «змогли презентувати ідею гідно».
У команди було відчуття, що захист — це фінальний ривок, до якого місто так довго йшло, і якщо не спіткнулися на цьому етапі, далі все мало б бути добре.
Остання зупинка перед фіналом
Орієнтовно за годину до церемонії оголошення результатів команда вирушила на екскурсію до Дому європейської історії, яку Єврокомісія запропонувала ще напередодні. Ця інституція — офіційна ініціатива Європейського Парламенту, розташована в центрі Брюсселя, фактичній столиці ЄС. Команді з України пообіцяли показати виставку про те, як індивідуальна пам’ять формує історичний наратив. Нею виявилась тимчасова експозиція Presence of the Past – a European Album, що мала дослідити, чому нині люди звертаються до історії та як вони використовують минуле. Як сказано в описі на офіційному сайті, вона показує, що європейці по-різному взаємодіють із минулим: від вшанування історичних подій до участі в реконструкціях, туристичних селфі, знищення монументів.
Алевтина Кахідзе згадує, що на найбільшій стіні у виставковому просторі команда Львова побачила величезну фотографію ходи так званого «Безсмертного полку» в Санкт-Петербурзі — пропагандистської акції «вшанування пам’яті» учасників Другої світової війни (або ж у російській інтерпретації «велікой отєчествєнной войни». Світлину зробив російський фотограф Дмітрій Ловецький 9 травня 2015 року. Загалом такі акції вважаються пропагандистськими заходами, які контролювались та спонсорувались Кремлем. Для людини, яка проводила екскурсію, найбільшим тригером було те, що акція у РФ вже не відбувається.
Про «незабутню» екскурсію в Домі європейської історії — Володимир Бєглов, менеджер із комунікації та розвитку аудиторії заявки Львова на титул ЄСК 2030, директор America House Lviv.
Діалог з медіаторкою виявляв повне нерозуміння контексту і розуміння суті війни, яку росія веде проти України й українців, діляться учасники. За словами Алевтини, куратори, які обрали цю фотографію й погодили написаний до неї супровідний текст, продемонстрували або глибоку необізнаність, або, що було б найгірше, банальне вторування кремлівським наративам. Риторично відтак звучали запитання українців, що в такому поданні й з таким акцентом робить росія — азійська держава — у цій експозиції про Європу, чому цю російську практику, якщо вже вона у фокусі, не осмислено критично — у контексті війни росії проти України, цінностей Європи (як демократія, гідність людини), які у росії зневажають й на практиці порушують, згадує Ярина Мельник.
Потім команду повели на постійну експозицію Europe Now: Учасники відразу підійшли до дверей пошкодженого в Ірпені під час російської атаки 2022-го автомобіля — повністю в дірках, від дрібних до величезних, і запитали медіаторку, чи, на її думку, «мав шанс вижити той, хто був усередині?».
Рішення журі, «слон у кімнаті» та запитання без відповідей
Після екскурсії Домом європейської історії, відчуваючи сильне емоційне спантеличення, команда вирушила на церемонію оголошення результатів, яка відбувалась у цій же будівлі.
Учасники поділилися найпам’ятнішими «кадрами» із церемонії. Перший момент, який запам’ятала Юлія Хомчин, — як голова комісії витягує аркуш із назвою міста з-під трибуни. Словесна підводка виглядала так, наче зараз переможцем буде оголошено Львів. Далі йшлося про складність вибору і Юля відчула, що попередні виступи, як-от єврокомісара, які вселяли надію, трохи відходять на задній план. Відчувався дисонанс: здавалося, що рішення, яке зараз прозвучить, не буде консолідоване й таке, яким пишаються. Це також дуже контрастувало із пітчингом міста Любліна на титул ЄСК 2029 й оголошенням результатів відповідного конкурсу, у яких брала участь директорка ІСК, — тоді атмосфера була цілісна, відкрита, ненапружена, комісія об’єднана, радісна, впевнена.
Юлія Хомчин, лідерка заявки Львова на титул ЄСК 2030, директорка ІСК.
І коли представники Львова побачили в руках голови журі аркуш із написом «Нікшич» як рекомендованим журі містом-переможцем конкурсу ЄСК 2030, то були здивовані та збентежені — було «внутрішнє несприйняття». Не ставлячи під сумнів професійність членів журі, команда Львова не могла зрозуміти, чому спроможність аплікувати під час війни й запропонована концепція про культуру та відповідальність залишились несприйняті, неоцінені. Зрештою, як і стратегічний підхід міста Львова до програми ЄСК.
Ідея міста як потенційної Європейської столиці культури формується ще з 2010-х — у середовищі «Дзиґи» та в межах активної українсько-польської співпраці, зокрема з Любліном. Саме це польське місто у 2011 році готувало заявку на титул ЄСК і планувало на один місяць передати свій статус Львову. Хоч переміг тоді Вроцлав, «Львівський місяць культури» відбувся у межах його програми ЄСК 2016 — із концертами, кінопоказами, дискусіями та III триєнале сучасного українського мистецтва «Український Зріз».
У різні роки у програми міст-ЄСК теж були включені українські заходи та події. Зокрема, проєкт UKRAINE! UNMUTED увійшов до офіційної програми Каунаса (ЄСК 2022, Литва) і Тарту й Бад-Ішля (ЄСК 2024, Естонія й Австрія) — з виставками, перформансами, дискусіями й презентацією збірки есеїв про українську культуру. Є заплановані спільні активності Львова у межах програми Любліна ЄСК 2029. Тобто цей шлях є тривалим процесом, який включає досвід і партнерство, що розвивалося 15 років і має перспективу. Львів продемонстрував спроможність у різних аспектах: команда, гарантовані ресурси, стратегічний вимір, міжнародні партнерства, конкурентна концепція.
«Слон у кімнаті», якого неможливо було не помітити, — це фактор безпеки. Львів отримав можливість подаватися 2023 року, лише після того, як Україна здобула статус кандидата на вступ до ЄС у червні 2022-го. Місто ретельно пропрацьовувало ризики, які можуть вплинути на реалізацію програми ЄСК. Як зазначав на пітчингу Володимир Шейко, було гарантовано залучення дипломатичних представництв України у світі та нашої діаспори. Львів пропрацював стратегію на випадок зростання безпекових ризиків — аж до рішення про «культурну столицю в екзилі» або «мандрівну столицю», якби ситуація стала критичною. Команда отримала низку листів від міст-побратимів, інституційних партнерів, які гарантували, що в разі загроз готові розділити програму зі Львовом по всій Європі. Тож у заявці Львова було продумано й запропоновано декілька сценаріїв. Якщо ж безпековий фактор був вирішальним критерієм під час оцінювання у конкурсі, то чому українське місто не дискваліфікували ще на першому етапі, намагається знайти відповідь команда Львова.
Найважливіше, за словами лідерки заявки, що в конкурсі «ми йшли гідно й чесно», самі готували заявку — жодні експерти не писали її для нас. На старті роботи львівська команда поставила собі просте запитання: що саме українці, Львів, наша спільнота культури можуть запропонувати усій Європі? Як вважали, нічого вартіснішого, ніж досвід культури під час війни і того, що проживає країна зараз, немає. Саме з цим баченням і йшли на конкурс.
Згодом обидві команди — Львова й Нікшича — мають отримати звіт із деталями. Фінальне рішення комісар ЄС має підписати до 1 січня 2026 року.
Що далі? «Відповідальність бути» триває
У Львова є багата історія участі в різних конкурсах і здобутті титулів, тож підтримка таких процесів давно стала частиною міських політик. Цього разу, як каже перший заступник міського голови Андрій Москаленко, мер Львова Андрій Садовий був залучений до процесу безпрецедентно глибоко — особисто брав участь у презентації. Андрій Москаленко розглядає титул як мікрофон, який дозволяє говорити голосніше, робити акценти, привертати більше уваги та залучати більші ресурси. В певному сенсі цей шлях — аплікування України, Львова — (а не лише титул) був потрібен і Європі. Після оголошення рішення журі у Львові все ж хотіли б отримати відповіді представників Єврокомісії на свої запитання. Спікер підкреслює, що лише одиниці міст проходили цей шлях — аналізували підстави рішення так глибоко.
Андрій Москаленко, перший заступник міського голови Львова (праворуч).
Позиція міського голови та всієї команди залишається незмінною: те, що було закладено в аплікацію, має бути реалізовано, адже заявку подавали не заради формального титулу. Відсутність статусу, на переконання Андрія Москаленка, не применшує цінності теми, з якою працювала команда: «Це той момент, коли розумієш, що в кімнаті ти — найдоросліший. Ця відповідальність нікуди не зникла. Ми вже змогли пройти такий шлях, тепер перед нами наступний виклик».
У команді наголошують: те, що Львів не отримав звання ЄСК, не скасовує ідей, закладених у «жовтій книжці» (заявці міста) та Стратегії розвитку культури Львівської громади 2035. За словами керівниці команди заявки, жоден із ключових фокусів — «активне пам’ятання», «культура дбає», «місто як лабораторія уяви про майбутнє» та інші ідеї — не втрачають актуальності.
Місяць після оголошення результатів дав середовищу тверде переконання: відповідальність за реалізацію ідеї залишається справою середовища. Тому зараз готується муніципальна програма «Відповідальність Бути» / Responsibility to Be, куди увійдуть напрацювання заявки. Команда готує на сесію Львівської міської ради проєкт ухвали, яка має юридично закріпити наміри продовжити роботу щодо запланованого — в міста є політична воля розвивати ці напрямки.
Поетка Галина Крук ділиться міркуваннями про підсумки конкурсу ЄСК 2030.
Зараз Львів підтримують як давні, так і нові партнери, з якими познайомилися за останні два роки активної роботи над аплікацією. Навіть без титулу ЄСК вони зацікавлені у співпраці. Команда зберігає «велику жовту теку» з листами підтримки — свідчення масштабів міжнародної співпраці, що сформувалася навколо заявки. Мапа партнерств охоплювала різні частини світу — від Нью-Йорка і Сан-Хосе до Парижа, Кейптауна, Токіо та Сіднея.
Одним із ключових партнерств під час підготовки заявки стала співпраця зі Львівською політехнікою. Університет очолив Консорціум із моніторингу та оцінки програми «Львів — ЄСК 2030». На думку ректорки університету Наталії Шаховської, партнерство на рівні культури і технологій має особливе значення: місту важливо почати реалізовувати задумане навіть частково, починати систематизувати наявні дані як основу для подальшого розвитку.
За правилами конкурсу, міста з-поза меж ЄС можуть подаватись на титул тільки один раз. Тож наразі це був єдиний шанс для Львова. Проте, як зауважує Григорій Семенчук, тепер відкриваються можливості для інших українських міст: Львів показав, як можна пройти повний шлях участі в боротьбі за титул. Наступний відкритий конкурс для подання заявок, у якому Україна зможе взяти участь, стартує у 2026 році та визначатиме місто для звання 2033 року.
Артдиректор аплікації Львова Богдан Шумилович каже, що пережити «негативний виграш» було непросто, але зациклюватися на ньому не варто. Він переконаний, що ініціативи, закладені в заявку, мають шанс на реалізацію — і саме вони можуть стати платформою для руху вперед.
Богдан Шумилович, артдиректор заявки Львова на титул ЄСК 2030 — про подальші плани команди.
Попри відсутність титулу, зараз команда розглядає можливості для втілення деяких проєктів. Перший — Android Opera: Responsibility to Be японського композитора Кейїчіро Шібуї. Це гібридна опера, у якій поєднуються вокалоїди та традиційні інструменти, синтезовані голоси й автентичні співи, тобто взаємодіє технологічне і живе, людське. Першу таку оперу The End музикант створив у 2012 році, там цифрова ідолка Хацуне Міку ставила питання про смерть і кінець. У 2020-х Кейїчіро продовжив цей пошук у проєкті Android Maria, присвяченому пам’яті його дружини, яка померла (і яка, до речі, мала українське коріння); для музиканта вона продовжує існувати у цих творах.
Також команда підтримує контакт із британською продюсерською агенцією White Cube, що представляє німецького художника Ансельма Кіфера. Знаний митець, який працює з темами війни і травми, попередньо погодився взяти участь в одному з проєктів заявки Львова. Наразі команда веде перемовини щодо можливостей організації виставки Кіфера у Львові. «Відповідальність бути» триває.
З повною версією фінальної заявки Львова на титул Європейської столиці культури можна ознайомитись за покликанням. Запис розмови-рефлексії можна переглянути тут:
Процес напрацювання й подачі заявки Львова на конкурс ЄСК 2030 координував Інститут стратегії культури. До процесу долучилося понад 1000 дієвців культури та інших сфер. Аплікування стало можливим завдяки підтримці Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України, Українського інституту, Українського культурного фонду, Львівської обласної військової (державної) адміністрації, Львівської міської ради, Міжнародного фонду «Відродження».
Фото: Ірина Середа.
_________
На початку грудня було опубліковано звіт журі конкурсу ЄСК 2030.
А 18 грудня 2025-го Львівська міська рада затвердила муніципальну програму «Відповідальність бути» на 2025-2030 роки, що покликана інтегрувати у довгострокову культурну політику громади системні напрацювання заявки Львова на титул ЄСК 2030.