Нещодавно відбулася презентація програмного документа «Площини взаємодії: взаємні очікування інституцій культури, культурних середовищ та містян». Це підсумок досліджень Інституту стратегії культури, два з яких зокрема проведені у рамках проєкту «Код Культури». Проєкт тривав понад півроку і мав декілька складових; одним із завдань було дослідити, як мешканці Львова — фахівці й нефахівці — бачать культуру. «Код Культури» — проєкт ІСК та Мистецької ради «Діалог», втілений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Учасниці й учасники презентації:
] < Оксана Дащаківська, кандидатка політичних наук, керівниця Західноукраїнського представництва МФ «Відродження»— модерація зустрічі 
] < Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку
] < Мар’яна Куземська-Данилюк, координаторка напрямку стратегування, дослідження та освіти ІСК
] < Наталя Отріщенко, кандидатка соціологічних наук, дослідниця Центру міської історії
] < Інга Козлова, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології УКУ
] < Мар’яна Малачівська, керівниця соціологічної агенції «Фама»
] < Руслан Савчинський, соціолог-консультант соціологічної агенції «Фама»
] < Зоряна Рибчинська, кандидатка філологічних наук, завідувачка кафедри культурології УКУ

Стратегія розвитку культури Львова і дослідження 

Наталя Отріщенко окреслила загальний дослідницький контекст, що пов’язано з моніторингом Стратегії розвитку культури Львова 2025: реалізація та моніторинг Стратегії є завданнями ІСК. Розроблена методологія передбачає дослідницьку увагу до різних дієвців сфери: це управлінці(ки), менеджер(к)и, освітян(к)и, індивідуальні митці та мисткині, представники(ці) бізнесу тощо. Першим кроком (ще до «Коду») був аналіз і документування міських інституцій культури. Далі, завдяки «Коду», було проведено якісне дослідження — інтерв’ювання 30 експертів(ок), дієвців культури, а також кількісне дослідження, що мало на меті зрозуміти культурні потреби, звички, пріоритети мешканців Львова. 

Ці три дослідження дозволяють зробити висновки про стан, характер, бачення комунікації у сфері культури з боку різних áкторів, включеність містян у культурне життя. Водночас результати досліджень стали основою для рекомендацій, адресатами яких є органи місцевого самоврядування та інституції  культури, менеджери галузі — власне, ті, хто впливає на політики у сфері культури.

Кількісне дослідження

Збір даних соціологічна агенція «Фама» проводила зі 16 квітня по 1 травня 2020 року через телефонне інтерв’ю та онлайн-анкетування (у зв’язку з карантинними обмеженнями). Об’єм вибірки — 800 мешканців Львова, віком від 18 років. Руслан Савчинський поділився деякими висновками. Скажімо, найпоширеніші  серед львів’ян культурні практики: прослуховування музики, перегляд кіно вдома і телепередач, гугніння, веб-серфінг, перегляд стрічки новин у соцмережах (топ-практика за інтенсивністю); класичні, як-то відвідини музею, менш популярні:

файл більшого розміру тут

Водночас культурні практики конкурують з іншими дозвілевими видами проведення часу (спорт, соціальні, рекреаційні тощо):

файл більшого розміру тут

Є низка подій, про які знають львів’яни/-ки. Найбільш відомі — Leopolis Jazz Fest і Форум видавців: 

файл більшого розміру тут

У блоці про культурну спадщина та її збереження 60% респондентів відповіли (чим старші, тим більший цей відсоток), що готові платити спеціальний податок для її збереження, 44% — готові волонтерити в цьому напрямі. Опитані покладають відповідальність за збереження спадщини на інституції — як ЛМР, управління архітектури та урбаністики, але 45% вважає, що відповідальний кожен у місті.

файл більшого розміру тут

Щодо освіти, значна частка опитаних дорослих (75%) є задоволені своєю освітою. Водночас популярним є саморозвиток: орієнтовно кожен 4-й навчається на освітніх курсах впродовж року, кожен 2-й вказує, що займається самоосвітою. Активні тут люди віком від 18-ти до 45-ти.

файл більшого розміру тут

Проблеми та ймовірні рішення

Мар’яна Куземська-Данилюк розповіла про структуру культурного ландшафту міста: його репрезентують влада (відповідні органи місцевого самоврядування), дієвці культури (ГО, ініціативи, частково митці), аудиторії (мешканці міста). Найбільше мережування — навколо Львівських міської та обласної рад, Форуму видавців, далі — ЦМІ, Театру Лесі, МО «Нурт». Взаємодія здебільшого  здійснюється через фінансові механізми, інформаційні чи просторові чинники. Водночас, як засвідчує модель мережі взаємодії інституцій культури, у Львові є багато інституцій, які мало взаємодіють з іншими, і дієвці не знають про інших гравців у полі культури. Комунікаційні проблеми підтверджує і якісне дослідження: середовища досить герметичні, взаємодія між секторами майже відсутня, тим часом як дієвці висловлюють запит і бачать потенціал у міжсекторальній співпраці, потребують «парасольки» для спілкування, об’єднання (для багатьох зразком тут була  «Дзиґа»).

Можливі рішення:

  1. віртуальна база даних інституцій культури міста, яку можна було б наповнити й оновлювати;
  2. створення спільного простору — культурного центру для дієвців культури.

Обидва процеси запущені: першим займається ІСК, проявом другого стало об’єднання дієвців та середовищ культури навколо ідеї створити культурний простір на площі Ринок, 42.

Якісне дослідження охопило 30 дієвців/дієвиць (це представники влади — посадовиці, освіти, бізнесу і креативних індустрій, керівники інституцій, менеджери культури, індивідуальні митці). Ключові теми: середовище культури (хто такі дієвці, типи та функції інституцій, децентралізація), культурні політики, управління і фінансування у сфері культури, співпраця та комунікація, аудиторія й культурна освіта, спадщина (що це, як з нею працювати, хто відповідальний за неї) і нарешті стратегування (бачення майбутнього, планування, Стратегія розвитку культури 2025). За словами Інги Козлової, «у цих інтерв’ю є що копати — це фантастична інформація, і її дуже багато».  

Дослідження, передовсім інтерв’ю з дієвцями сфери, оприявнили основні проблеми в культурі у взаємодії з органами влади як міського, так і обласного рівнів. Тут зокрема — відсутність стратегії комунікації локальної влади з дієвцями культури; в організаціях наголошують на зацікавленні в розвитку горизонтальної та зворотної комунікації. Серед інших проблем: централізація влади й бюрократизація процесів; ситуативність і розпорошеність діяльності органів міської влади (брак стратегічного плану, пріоритетів), робота управлінських органів з контентом, подіями замість організації процесів. 

Напрацьовані рекомендації, що і як можна змінити, стосуються як комунікації, так і побудови процесів та інфраструктурних рішень. В інформаційній площині з боку органів влади, на думку дослідниць, доречними були б напрацювання стратегії комунікації, запровадження регулярних публічних зустрічей з попереднім оголошенням та підготовкою інформаційних матеріалів, підтримка розвитку міждисциплінарних дискусійних майданчиків, делегування й підтримка у створенні незалежного міського інфоресурсу про культуру. Серед запропонованих процесуальних рішень: очікування дієвців від обласної і міської рад посередництва та координування ситуації, налагодження чіткої комунікації з іншими відомствами, із Церквою, залучення зовнішніх модераторів і фасилітаторів до складних процесів, а також підтримка важливих для міста проєктів, спрямованих на налагодження зв’язків між галузями, секторами (як простір на Ринку, 42, міжгалузеві фести). Інфраструктурні рекомендації стосуються розвитку і створення нових просторів для мережування (ІСК, простір на Ринку 42, муніципальна галерея, Музей Міста, Бюро спадщини), реорганізація бібліотечної системи, клубних установ у міжсекторні хаби на місцях (як Центр Довженка на Сихові). Певним чином на сферу вплинуть адміністративні зміни в області, зокрема долучення до Львова 17 нових громад.

Аналіз інституційного досвіду дозволив запропонувати деякі рішення інституціям культури. Щодо аудиторій з’ясувалося, що інституції орієнтуються в основному на молодь, середній вік, дітей, меншою мірою — на третій вік. Для старших людей пропозицій мало, тим часом як вони — активні відвідувачі музеїв і театрів, багато читають — і це порушує питання інклюзивності культури у місті. 57% досліджених інституцій у Львові були засновані у радянський період — це зношена, водночас досить розгалужена інфраструктура, важливо не дозволити їй занепасти, реорганізувати її. Є потреба і в розвитку мережі в районах міста (половина установ зареєстровані у центрі міста). Серед окреслених рекомендацій для інституцій: працювати з аудиторією та розробити стратегії комунікації, розширювати можливості виготовлення онлайн-контенту, пропонувати освітні заходи для різних вікових груп, у різних районах міста. Цікавим висновком є те, що в ангажуванні аудиторії інституції можуть активно використовувати потенціал локальної історичної спадщини, що цікавить багатьох містян.  

Розуміти, «що й навіщо ми робимо»
Андрій Москаленко назвав декілька, на його думку, прикладів вдалої комунікації та об’єднання: муніципальна галерея, Бюро спадщини, Органний зал. Серед інструментів для інтеграції — конкурс «Фокус на культуру»: у командах багатьох проєктів-переможців фігурують партнери з різних середовищ культури і галузей діяльності. Для сфери Андрій вважає цінним співтворення, зокрема обговорення проєктів.

Зоряна Рибчинська наголосила на ролі освіти впродовж життя, потребі регулярно оновлювати свої знання, навички, розуміння культури. Професіоналізація у сфері культури, на її думку, важлива, бо поглиблює розуміння, «що й навіщо ми робимо».  Важливим залишається й переосмислення радянського спадку — зокрема перейнятих із минулого уявлень про культуру, роботу інституцій тощо. Комунікацію між секторами спікерка вважає вимогою часу. Вона пов’язана з необхідністю виходити за межі своїх бульбашок і створювати нові зв’язки, що в перспективі можуть дати новий — інтелектуальний, інформаційний, фінансовий — ресурс.

Відео презентації можна переглянути тут.
З програмним документом можна ознайомитись тут.
Згодом на сайті будуть опубліковані звіт за результатами якісного дослідження. 

Поділитися