Пропонуємо ознайомитися із концептуальним описом заявки Львова на програму УКФ «Культурні столиці України», що була подана у березні 2021 року. Авторкою тексту є Оксана Форостина, перекладачка та видавчиня:
«Спільнота спільнот»
Майже про будь-яке місто можна сказати, що його творять мешканці. Львів інший. Це місто, яке творить мешканців. Попри драматичні зміни населення, а якщо зовсім чесно — заміну одного населення іншим, попри не менш драматичне вживання одних і виживання інших, нові мешканці перебирають звички старих, інколи — у наступних поколіннях. Не від людей перебирають, а від міста, вдало запроектованого (і ще вдаліше не зруйнованого) саме у такий спосіб, що, за влучним висловом історика Ярослава Грицака, виходячи з дому обов’язково маєш зустріти знайомих, і кожен день — інших. Це стосується насамперед центру міста, проте навіть із розростанням Львова він не втрачає цю органічну відповідність рельєфу та мережива вулиць маршрутам мешканців та їхній, мешканців, кількості. Він зіштовхує їх і визначає інтенсивність їхніх зв’язків, знамениту львівську середовищність. Ця здатність є саме «органічною», мабуть, в усіх значеннях цього слова одночасно: і в першому, давньогрецькому, що відсилає до інструментів, і у звичнішому для нас, що відсилає до живої природи, і у значенні цілісності.
Зростаючи і дорослішаючи. львів’яни обростають першими спільнотами — від подвір’я до подвір’я, від кварталу до кварталу, насиченими розмаїттям і строкатістю аж так, що на відстані кількасот метрів живуть люди з іншими звичками, а час тече по-іншому. На ці спільноти накладаються інші — шкільні й університетські, приятельські і робочі, родинні і релігійні, політичні й мистецькі, аж до анекдотичних спільнот, які «в ту церкву — ні ногою!». Львів є тим тлом, тими опорами, за які чіпляється це павутиння, саме він є гарантією міцності, тривкості і навіть краси цього мережива.
Знаменита середовищність Львова є історичним явищем, і як кожне історичне явище може мати кінець. Органічна здатність Львова перетворювати населення на спільноти перетривала найбрутальніші проєкти соціальних перетворень, як трава може перетривати бетон. Проте вона стає загроженою перед іншим, подібним до себе організмом — вірусом. Ізоляція, перетворення спонтанних зустрічей із можливостей на загрози, закриття публічних майданчиків й осередків культури, може стати тим ударом, від якого львівська середовищність уже не відновиться або не відновиться довго. Хай там як, це історія, яку мусимо розповісти, і навички, які мусимо зберегти.
