Під завісу.
Що дав нам цьогорічний Конгрес культури? З чим ми/ви пішли з нього? Чого чекати від культури майбутнього? Підсумовуємо «Сцену майбутнього» разом з кураторками Марією Кравченко (Мала сцена), Зоряною Рибчинською (Катастрофи), Оксаною Дащаківською (Спів-життя) та Оксаною Форостиною (Театрократія).
Розмови з державою
«Як пережити ці зміни, які на нас очікують: чи ми покладаємось більше на державу, чи ми вимагаємо від держави більше простору для себе, щоб тут творити?» — Оксана Дащаківська.
«Коли ми говоримо про діалог культури і влади, насправді це не зовсім точне формулювання. Насправді це діалог влади і влади — просто вони різні. Дуже часто ми несвідомі своєї владності або владності того, з ким говоримо», — Оксана Форостина.
«Ми на тому етапі, коли просто доносити думку до когось — недостатньо. Потрібно, аби цей маніфест дієвців не тільки знайшов відгук у форматі «я погоджуюсь», але й мав практичні кроки та результати за собою. І це дуже важливо на цьому етапі», — Марія Кравченко.
Діалоги та бульбашки
«Я зауважила, як змінилась наша спільна мова, на які поняття та категорії ми покликаємось в побудові наших аргументів. Мене тішить, що ця мова стала набагато зрілішою, що це мова дорослої культури, яка здатна рефлексувати себе», — Зоряна Рибчинська.
«Людям, які працюють в культурі, все-таки бракує вміння провадити діалог. І мова не тільки про діалог з владою, бо коли з тобою говорять з позиції сили, особливо коли це стосується державних чи муніципальних інституцій, це складніше. Але дуже часто я зустрічаю позицію: «а навіщо мені говорити, якщо мене й так не слухають?». Проте я вважаю, що треба продовжувати говорити», — Зоряна Рибчинська.
«Поза Конгресом нам бракує уваги одне до одного. Нам треба зважати одне на одного, на інтереси одне одного. Це проблема не тільки людей у сфері культури, це проблема суспільства, просто в цій сфері ця проблема чутливіша», — Зоряна Рибчинська.
«Конгрес загалом є тим актом говоріння і пошуком спільних точок, де ми можемо синхронізуватись всі, де б ми не були, в якій із бульбашок ми б не були. Наступний виклик, спровокований цим говорінням – як ми можемо чути те, що говорять інші», — Марія Кравченко.
Майбутнє в нас є, але яке?
«Ми маємо бути свідомі того, що коли ми говоримо про інституції та людей, які працюють з культурою, вони мають спроможність і мають компетенцію висловитись і донести свої проблеми. Це така галузь, про яку відомо навіть тим, хто не відноситься до неї безпосередньо, бо ці люди за природою своєї роботи навчені артикулювати свої досягнення», — Оксана Форостина.
«Ми маємо можливості визначати майбутнє своєю щоденною працею», — Оксана Дащаківська
«Для мене Конгрес — це порівняти наш порядок денний з глобальним порядком денним. З тим, що ми можемо давати світу і чого ми потребуємо від світу», — Оксана Дащаківська.
Модерувала й підсумувала розмову Ольга Перехрест. Запис розмови із кураторками Конгресу можна переглянути за посиланням: https://bit.ly/3jbXzK5.
Конгрес культури «Сцена майбутнього» організовує Інститут стратегії культури й ГО «Вірменська 35» за підтримки Львівської міської ради, Міжнародного фонду “Відродження”, Фундації Стратегічних Змін, Jam Factory Art Center, Harald Binder Cultural Enterprises й АТ «Кредобанк» / KredoBank.
