9 лютого в Інституті стратегії культури відбулося громадське обговорення «Культура в освіті: пріоритети реформ».
Йшлося про потребу зберегти в актуальному для здобувачів освіти переліку спеціальностей «Менеджмент соціокультурної діяльності» та «Реставрація», зважаючи на їхню специфіку та значення, зокрема у контексті війни та повоєнного відновлення: у проєкті нового переліку «реставрацію» запропоновано об’єднати з «образотворчим мистецтвом», а МСКД — залишити лише на рівні професійно-технічної освіти як «організацію соціокультурної діяльності».
Участь у події взяли:
• Микола Бевз — завідувач кафедри архітектури та реставрації НУ «Львівська політехніка», доктор архітектури, професор, ГО «Центр реставраційних досліджень»;
• Олеся Дацко — завідувачка кафедри менеджменту мистецтва Львівської національної академії мистецтв, д.е.н., доцентка, заступниця голови ГО «Народна дія Львів», заступниця голови ГО «Центр суспільних інновацій»;
• Михайло Кобрин — кандидат філософських наук, викладач кафедри теорії та історії культури ЛНУ ім. Івана Франка, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові;
• Наталія-Анна Темех — піар-менеджерка Бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні (онлайн);
• Зоряна Рибчинська — завідувачка кафедри культурології Українського католицького університету, дослідниця культури;
• Денис Васильєв — директор ГО «Центр-розвитку бізнес-технологій та культури», тренер програми Goethe-Institut «Лабораторія культурної трансформації», експерт УКФ та програми EU4Culture, член ІКОМ, Запоріжжя (онлайн).
• Модераторка: Катерина Кравчук — дослідниця, фасилітаторка, співзасновниця агенції Lanka.pro.
Головою громадського обговорення було обрано Олесю Дацко, секретарем — Тараса Кулешника.
Кілька підсумкових тез із події:
- менеджмент соціокультурної діяльності: ця спеціальність порівняно із менеджментом загалом має свої особливості, пов’язані не тільки зі знанням засад управління, організацією подій чи ефективністю (націленістю на продаж, як у підприємництві), а передовсім з творенням сенсів, цінностей (Олеся Дацко) й розумінням суспільного контексту (адже «соціокультурна»), що особливо важить у кризові періоди, для подолання наслідків війни: ідеться про детравматизацію суспільства, зміцнення громад, відбудову зруйнованих міст та сіл, збереження культурної спадщини (Зоряна Рибчинська); водночас культура для нас — це спосіб «говорити про Україну» у міжнародному контексті, що нині важко переоцінити (Михайло Кобрин);
- потреба у підвищенні фахового рівня менеджерів у сфері культури — не лише вимога внутрішнього ринку, а й глобальна: як вписувати Україну у нього? як взаємодіяти на міжсекторному рівні? як синхронізуватися із колегами з інших країн Європи? як мислити візійно, без чого неможливий рух країни вперед? (Денис Васильєв); українським фахівцям слід вдосконалювати свої навички управління й планування, розуміння бюджетного процесу, знання англійської тощо, адже нині відкриті шляхи до участі в масштабних проєктах, міжнародних консорціумах, на які переважно орієнтовані великі грантові програми (як «Креативна Європи»), і це тільки актуалізуватиметься в процесі євроінтеграції України (Наталка Темех);
- реставрація: спеціальність відмінна від образотворчого мистецтва, адже це — сукупність науково обґрунтованих підходів, специфічних історико-архітектурних й фізико-хімічних досліджень у роботі з об’єктами культурної спадщини; досвід Львівської політехніки у підготовці реставраторів унікальний: у 1992 році тут з’явилася перша в Україні кафедра, де почали готувати реставраторів; нині, з 2007-го, тільки тут у нашій країні готують фахівців та ведуть наукову роботу з реставрації творів мистецтва з каменю (Микола Бевз);
- реставраційна сфера на державному рівні в занепаді: законодавство «розбалансоване», відповідні реєстри відсутні, профільні інституції не діють ефективно, кількість реставраційних робіт в Україні неспівставна із досвідом інших країн (Микола Бевз); в Україні потрібна кардинальна зміна бачення сфери: за кордоном, скажімо, у Німеччині, реставраційна галузь — частина економіки держави (Андрій Салюк);
- повноцінна, на всіх освітніх рівнях (від середньої освіти до перекваліфікації), підготовка менеджерів соціокультурної діяльності та реставраторів нині, у час війни, є «питанням національної безпеки» (Олеся Дацко) та «стратегічним пріоритетом державного будівництва» (Микола Бевз); Україна потребує й відчуватиме потребу в таких фахівцях у майбутньому; цікаво, що у Запоріжжі й Запорізькій області (яка зазнає постійних атак і 74% території якої нині тимчасово окуповані) немає фахівців з реставрації музейних предметів (Денис Васильєв);
- для освітян неприйнятним є непрозорість механізму напрацювання і прийняття рішень відповідних спеціальностей, незалученість до процесу усіх важливих сторін (представників вищих навчальних закладів, Держстату, серед завдань якого — гармонізація державної статистики з міжнародними та європейськими нормами і стандартами, Держмистецтв, що висловилось за підтримку МСКД у переліку спеціальностей), ігнорування запропонованих представниками сфери освіти пропозицій тощо (Олеся Дацко);
- ситуативній активізації як реакції на певну критичну ситуацію потрібна альтернатива — стала комунікація та зв’язок між фахівцями як всередині освітньої сфери, так і на рівні «освіта — культура» — це спосіб підсилювати одне одного та бути більш дієвими (Зоряна Рибчинська).
У підсумки запропонували проєкт резолюції громадського обговорення, в який у режимі коментарів до 14 лютого можна додавати правки та зауваження, після чого розшифрований протокол з резолюцією скерують до КМУ. А підписати резолюцію можна тут.
Нагадаємо, обговорення було ініційоване представниками I C O M O S – Україна, ЛОО Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, ГО “Центр суспільних інновацій”, ГО «Центр реставраційних досліджень» та «Народна Дія Львів». Причиною стали пропоновані зміни у проєкті Постанови КМУ «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти», в котрому належно не враховано важливої ролі культури та згаданих спеціальностей.
