Site icon Cultural Strategy Institute

Код Культури: підсумки дискусій

У рамках проєкту «Код Культури» відбулася серія тематичних дискусій на актуальні теми — тренди й активізм у культурі, культурна столиця й амбіції міст. Ці дискусії об’єднали фахівців із різних міст: Києва, Харкова, Каунаса, Львова. Проєкт втілили Інститут стратегії культури (ІСК) та Мистецька рада «Діалог» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

] > Актуальні тренди в культурі: як з ними працюють у Львові
27 листопада 2019 року, ІСК

Учасники/-ці розмови:
Оксана Форостина — видавчиня, письменниця, перекладачка; видавництво Yakaboo Publishing (Київ)
Божена Пеленська — директорка Jam Factory Art Center і Harald Binder Cultural Enterprises
Павло Гудімов — куратор, архітектор, арт-центр «Я Галерея», Ya Gallery Lviv
Дарина Скринник-Миська — кураторка, арт-критикиня, кафедра АМП ЛНАМ
Юлія Хомчин — проєктна менеджерка, ІСК

Майданчики для аналізу. Певний ґрунт для розмови заклав Конгрес Культури «Перехід 1989» (11-13 жовтня 2019). Події такого характеру дозволяють порушити актуальні теми, як стратегування й інституційність у культурі, формування культурних політик (Божена). Такі майданчики можуть дати системність бачення сфери культури і глибше розуміння культури — як простору творення сенсів, підвалини громадянського суспільства, розвитку критичності (Дарина). Це також і платформа для комунікації між представниками середовища у всеукраїнському масштабі (Павло).

Про спадщину як ресурс міста. Спадщину варто трактувати якнайширше, не обмежуючись матеріальним виміром: це простори, люди, архітектура, мистецтво, давнє й новітнє, канонізоване й «незручне», як-от спадок радянського періоду (Павло). Дієвим механізмом актуалізації об’єктів чи просторів є мистецькі проєкти (Божена). Заходи, як фестивалі, можуть стати для міста способом  (пере)відкрити спадщину, звернути увагу — культурної спільноти, інвесторів, містян — на забуті, занедбані об’єкти: так, наприклад, було із майданом Свободи, будівлею Держпрому, готелем «Харків» завдяки бієнале сучасного молодого мистецтва у Харкові (Дарина).

Культура і/vs туризм. Культуру не варто протиставляти туризму. Потрібно «програмувати» ситуацію і туриста, пропонуючи йому певний культурний продукт, позиціонуючи місто як «місто шедеврів, архітектури, мистецтва» (Павло). Туристичну привабливість міста визначає не лише міська політика, а й проєкти і продукти окремих інституцій культури (Божена). Значення мають і об’єктивні передумови, як авіасполучення, імідж міста (Оксана).

Культура, політика, економіка. Відокремити культурний процес від політичного, соціального, економічного не можливо, бо «ми і є держава» (Божена), бо «ти не можеш дистанціюватися від інституцій» (Дарина), бо «ми завжди будемо зважати на соціум, владу, політичні процеси — і краще будемо зважати, впливаючи на них» (Павло). Водночас кожен може обирати міру своєї взаємодії з державою. Дещо різняться погляди спікерів на сучасне мистецтво: його розглядають і як «маркер демократії», що «дає можливість уникнути маніпуляції» (Дарина), і як ймовірний інструмент для маніпуляції (Павло).

Культурні статуси і потенціали міст. В Україні так себе називають різні міста. «Щоб претендувати на культурний статус, потрібно, щоб ті чи інші культурні явища, події, відбувались регулярно» і були якісними (Дарина). Українські міста — Львів, Київ, Одеса, Дніпро, Харків — мають багато нерозкритих культурних потенціалів (Павло). Складові успіху міст у культурній сфері: тематичні фокуси, менеджмент, фінансування, консолідація середовища і на різних рівнях, створення інститутів, фіксація і передача  досвіду.
Запис дискусії можна переглянути за посиланням.

] > Хто визначає рух? Активізм у культурі та люди-інституції
20 лютого 2020 року, Центр міської історії

Учасники/-ці розмови:
Іванна Скиба-Якубова, співзасновниця та керуюча партнерка PR-агенції Bagels&Letters (Харків)
Володимир Кауфман, живописець, графік, перфомер, арт-директор галереї «Дзиґа»
Вікторія Олішевська, культурна менеджерка, проєкт креативного простору на Шевченка
Андрій Дрозда, журналіст, дослідник міських процесів і явищ Львова 
Євгенія Нестерович, культурна менеджерка, критикиня, програмна директорка МР «Діалог»

Хто такий «активіст»? Це слово у контексті культури почали вживати відносно недавно. Його сприймають по-різному, зокрема через конотацію із радянського контексту: тоді «культура була пропагандою», ідеологічним інструментом,  а активісти відтак діяли у легальному полі — в офіційних структурах (як комсомол, партія). У період незалежності України активістами стали називати тих, хто взяв на себе творення культурних подій і процесів (Андрій). Активізм водночас може сприйматися і як опозиція, протистояння до чогось і «виникає з власного егоїзму (тобі чогось бракує — ти йдеш і робиш)» (Вікторія). Водночас пропонуються й альтернативні поняття: áктор, змінотворець, волонтер (Іванна) або ентузіаст —той, у кого є ідеї, бажання, впертість, загартованість, хто часто «вигадує собі ціль» — і потім і іде до неї, обов’язково наштовхуючись на спротив і перешкоди (Влодко).  

До інституцій і професіоналізму. Перехід до сталої діяльності, стратегій, вибудовування аудиторії в культурі не можливі без професіоналізації й інституціоналізації. Активізм має межі — часові, ресурсні, ін. — і вичерпується або ж «переростає» в інші форми. Одна із них — створення інституції (ГО, БФ тощо), інший шлях — активіст(ка) іде в органи влади, радники або ще у волонтерство. Але будь-яке переформатування активізму актуалізує питання «задля чого? що ти хочеш отримати, що готовий втратити» (Іванна). Для активних людей з-поза системи, які мають ідеї, можливістю очолити інституції культури стало впровадження конкурсної процедури обрання керівника закладів культури: так нових лідерів отримали Органний зал, Театр Лесі, що досить помітні на культурній мапі Львова (Дрозда).

Що заважає — і що робити. Вибудовувати сталість, розвивати свої проєкти активістам заважають «розлами і брак зв’язків у комунікації».  Це також невміння говорити про гроші, тим часом далеко не завжди ззовні є розуміння, чим займається культурний менеджер, якими широкими є спектр його компетенцій, зона прийняття рішень, сфера відповідальності. Ця праця має цінуватися й належно оплачуватися (Іванна). Важливими є також вміння вибудовувати команду, планувати, думати про наступництво і послідовність (Вікторія), прокачувати свої навички, здобувати освіту, передавати досвід (контактні бази, методології тощо), позбуватися снобізму — і  співпрацювати з іншими (Іванна). 
Запис дискусії можна переглянути за посиланням.

] > Культурна столиця: умовність статусу й амбіції міста 
6 липня 2020 року, онлайн-оффлайнова подія

Учасники/-ці розмови:
Юлія Федів, виконавча директорка УКФ, керівниця НБ «Креативна Європа» в Україні (Київ)
Станіслав Лячинський, директор програми «Соціальний капітал» МФ «Відродження» (Київ)
Юля Хомчин, проєктна менеджерка, керівниця Інституту стратегії культури
Олександр Кочурін, заступник міського голови Маріуполя — Культурної столиці України 2021 (Маріуполь)
Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку
Анна Кочегарова, культурна менеджерка, керівниця програми Kaunas 2022 (Каунас)
Григорій Семенчук, поет, музикант, голова Мистецької ради «Діалог», директор МАЧ

Що таке «культурна столиця»? Місто як місто культури передовсім визначають люди — через побутові звички, поведінкові моделі (як ставлення до спадщини). Це також фізичний вимір міста: стан міської інфраструктури, громадських просторів тощо (Юля Хомчин). Столицю культури творять і привабливі для туристів «магніти», розкриття локального контексту через поєднання різних секторів культури й мистецтва, ангажування до культурного життя всієї громади, а також збільшення відсотка вкладень у сферу культури (Юлія Ф.). Важливою є можливість для взаємодії різних середовищ і людей (Станіслав), для проведення часу, самореалізації, переосмислення характеру міста (Олександр).

Досвід Львова. У 2009 році Львову було надано почесний статус Культурної столиці України. 2019-го Львів брав участь у відповідному конкурсі від УКФ, має намір аплікуватися на Європейську столицю культури — ЄСК (надається ЄС на рік). Для таких цілей Львів має певні передумови. Це досвід співпраці з містами – ЄСК, Стратегія розвитку культури Львова 2025, де зафіксована амбіція стати ЄСК. Ця ідея визріла на ґрунті тривалої співпраці МО «Дзиґи» з різними містами, зокрема з Любліном, Вроцлавом (у 2016-му у Вроцлаві – ЄСК відбувся Львівський місяць). Нині цю роботу продовжує ІСК, співпрацюючи зокрема зі Вроцлавом, Каунасом. Тяглість процесів, менеджери із потрібними компетенціями, відповідні напрацювання — усе це дає розуміння спроможності Львова реалізувати програму такого масштабу, як ЄСК (Юля Х.). Важливим для позиціонування Львова є низка грантових програм для культури, масштабна програма «Фокус на культуру», об’єднавчі для середовища і партисипаційні проєкти (створення Фонду культури, мистецького простору на площі Ринок, 42, муніципальної галереї, співфінансування реставрації  старих брам, вікон за участю мешканців), конкурси на посаду керівників установ культури, децентралізація в культурі. Бути столицею культури — це можливість: вона вимагає концентрації зусиль і орієнтації на майбутнє, адже чекати на результат сьогодні не варто (Андрій). Львів задає приклад у підходах до розробки політик у галузі культури: ідеться про урахування думок різних сторін, залучення містян до творення культурного життя, дослідження культурного контексту міста. Публічність, відкритість, прозорість, зрозумілі та підконтрольні громаді процеси — запорука ефективної культурної політики, побудови стратегій у культурі (Станіслав).

 «Культурні столиці» України. Історія нового для України конкурсу «Столиця культури» почалась кілька років тому. Приєднання України до програми ЄС «Креативна Європа» у 2016-му відкрило можливість підтримки культурних проєктів у контексті конкуренції з європейськими партнерами. За результатами перемовин з Мінкультом і представництвом Єврокомісії, першим кроком на шляху до участі українських міст у конкурсі на ЄСК було визначено наявність відповідного конкурсу на національному рівні. Так з’явилась програма «Культурні столиці»: 2019-го УКФ запустив кол із двома статусами — Мала культурна столиця (із населенням до 100 тис мешканців) і Велика культурна столиця (понад 100 тис.). Програма націлена акцентувати роль культури для розвитку й наближати Україну до інтеграції з ЄС (Юлія Ф.).

За результатами першого конкурсу великою культурною столицею став Маріуполь, малою — Славутич. Ці проєкти будуть реалізовані 2021 року. Для міст цей статус — нагода популяризувати культуру в місті, а місто — у масштабах країни. За останні роки у Маріуполі відбулося чимало знакових культурних подій, які надихнули місцеву громаду. Це стало поштовхом до переосмислення характеру міста як суто індустріального. Зараз у Маріуполі є міська Стратегія розвитку культури,  4 постійні фестивалі (MRPL City FEST, Різдвяні гуляння, ін.), популярні серед містян і туристів. У програмі Маріуполя – Культурної столиці — 12 активностей, інфраструктурні проєкти (реконструкція палаців культури), що зокрема реалізовується спільно із Європейським інвестиційним банком. Усе це змінює місто і надихає його мешканців (Олександр). Наприкінці літа УКФ планує оголосити конкурс на культурну столицю України 2022 року. 

Досвід Каунаса. Хоча Каунас буде ЄСК у 2022, відповідна програма реалізовується зараз — і вже впливає на місто, якість життя у ньому. Титул ЄСК є стимулом розвивати горизонтальні зв’язки між різними галузями міста й регіону, можливістю зробити культуру пріоритетом. В культурному секторі зріс рівень колаборації, з’явилась додаткова мотивація для розвитку організацій, є розуміння спільних пріоритетів (як залучення містян). Громада Каунаса має нові підстави для гордості, можливості розвивати креативність, розкривати локальний контекст. Статус ЄСК передбачає велику комунікаційну кампанію для міста — це сприяє його визнанню у межах країни і поза її межами, розвитку  зв’язків та партнерств. Тож Каунас, який не мав іміджу культурного центру, нині якісно змінив свої позиції. Крім соціальних та комунікаційних аспектів, титул ЄСК має й економічні ефекти: інвестування у галузь, розвиток туризму. Важливо думати й про те, що місто може дати Європі, розумінню європейської ідентичності. Цінність титулу ЄКС настільки велика, наскільки місто здатне взяти від нього (Анна).
Запис дискусії можна переглянути за посиланням.

Поділитися