Спецпроєкт «Друга спроба» — це цикл розмов із представниками та представницями сфери культури Львова про те, наскільки наші — усіх українців — плани на 2022 рік виявились (не)сумісними із реальністю, що планувалось і що було втілене натомість. «Друга спроба» це можливість оцінити реактивність, проактивність та гнучкість культурної сфери за надзвичайних ситуацій, ведення кризового менеджменту, уміння інституцій розвинути формати і проєкти на вимогу часу. Це також і розмова з середовищем про перевідкриття своєї місії після першого шоку війни.
Нашим респондент(к)ам ми адресувати три запитання:
— Що ви планували на 2022 рік, до війни?
— Втрачене та зупинене: від чого довелось відмовитись, можливо навіть назавжди, а що пообіцяли собі обов’язково втілити після перемоги?
— Набуте: які нові плани ви збудували?
Першу розмову із Олександрою Кущенко, Ляною Мицько, Іриною Артимяк, Олексієм Паляничкою читайте тут.
Андрій Породко, директор Lviv Film Center:
— Передусім, наш кінотеатр — це культурний осередок, в якому завжди вирує життя. Не дивно, що на 2022 рік ми мали великі амбіції та плани, проте сталась війна… Цей рік минає зовсім не за планом, однак ми доволі добре справляємось — попри війну нам вдалось реалізувати майже усі заплановані заходи. Звісно, усе відбувалось в адаптивному форматі, значно менше за розмахом та без особливих «забав».
Додались й незаплановані нові заходи, про які ми навіть не мислили тоді, в грудні 2021-го, коли планували майбутні події. З лютого наш осередок перетворився у гуманітарний штаб, де активно працювали волонтерські спільноти, тренувались добровольці ТрО, повсюдно проводились навчання основ домедичної допомоги. Ми приймали у себе внутрішньо переміщені сім’ї, надавали їм психологічні консультації та проводили зустрічі для соціально-ментальної підтримки. Отже, у висновку — все реалізовано, проведено, облаштовано, покращено, відпрацьовано!
— Цей рік минає без звичайних для нас масових заходів, конференцій, гучних вечірок і вже традиційних ночей кіно. Причини всім відомі — комендантська година, повітряні тривоги й загальний емоційний стан. У 2022 році ми зіткнулись із багатьма викликами: різка зміна звичної глядацької аудиторії, зниження рівня зацікавлення сферою кіно, закриття низки гуртків та секцій, бо їх керівники нині захищають кордони країни… А також додалась і зміна партнерів та підрядників, з якими ми працювали, адже хтось переїхав, хтось припинив діяльність, а хтось, навпаки, розгорнув діяльність у Львові… То ж на сьогодні ми співпрацюємо з різними локальними та релокованими організаціями. Ми продовжуємо рух вперед, намагаючись не зациклюватися на кричущих проблемах культурного сектору. Слід визнати, що цей рік, на жаль, був більше орієнтований на вирішення нагальних побутових питань кіноцентру, аніж на популяризацію кіномистецтва, культурного та інтелектуального дозвілля. Але — все буде! Очікуємо на перемогу!
— Складно щось планувати, коли в країні триває війна, але продовжувати далі це наш морально-професійний обов’язок. По правді кажучи, нині наш горизонт планування сягає хіба що на місяць вперед. Позаяк, ми маємо й більш далекоглядні перспективи, наприклад, завершити ремонтні роботи, розширити глядацькі аудиторії, покращити рівень безпеки закладу, а також масштабування культурної діяльності.
Те, чим я пишаюсь найбільше — це розуміння того, що ні кризи, ні COVID-19, ні війна не скорили завзяття, щирість та працездатність нашого осередку. Нам вдалось зберегти бойовий дух та віднайти наснагу — все буде Україна!
Божена Пеленська, програмно-виконавча директорка Jam Factory Art Center:
— У нас були грандіозні плани на 2022 рік — у серпні ми планували відкрити простір Jam Factory і втілити велику подієву програму. На жаль, від оригінального плану відкриття довелось відмовитися.
Я не можу стверджувати, що далі за цей рік ми відновили все плановане в чистому вигляді… але можу сказати впевнено — для мене принципово важливим є те, що все, що ми робимо зараз, має безпосереднє відношення до сьогоднішнього дня. Релевантність є надважливою, а тому всі наші програми — плановані і такі, що додались ситуативно — відбулися з урахуванням викликів війни. Як мистецька інституція, ми реагуємо на те, що відбувається загалом в суспільстві, і таким чином ми залишаємось активними тут і тепер.
— Як я вже казала, ми не анулюємо наші плани — ми відкладаємо, адаптуємо, але не відмовляємось. Не зважаючи ні на що, осінь цього року насичена різними активностями, які, хоч інші, ніж ми очікували, але справді важливі для цього часу. Наприкінці грудня ми презентуємо роботи учасників і учасниць наших програм. У співпраці з Docudays ми організовуємо кінопокази робіт «Синдром Гамлета» і «Світлий шлях».
Ключові напрямки залишились, але змінились завдання. До прикладу, продакшн театральної вистави у проєкті Face to Faith був нами запланований віддавна [Jam Factory є у цьому проєкті з 2020 року], але її остаточна тема отримала наративи війни — і режисер, і актори додали аспект сьогодення, їм важливо було зреагувати на те, що вони відчувають і проживають. Так була створена вистава «Кого чути у справі Бейліса». У той же час, з’явились й зовсім нові стратегічні напрямки, як-от програма інтеграції релокованих митців і мисткинь «Навігація», чи фінансова підтримка «Artists in War».
— Планування 2023 року — це як терапевтичний момент і для мене, і для моїх колег. Ми плануємо і працюємо так, як би це було за нормальних умов. Але очевидно, що на все будемо реагувати і призвичаювати за потреби. Ми вже навчились це робити!
І ще війна відкрила велику кількість нових знайомств, нових імен. Я впевнена, що найближчим часом ми відчуємо абсолютно новий яскравий поштовх — як результат того, що відбувається зараз у різних сферах мистецтва. Погляньте, як усі ці митці з усіх куточків України, з великих і малих міст, міняють середовище. Що відбувається з візуальним мистецтвом, архітектурою, театром, чи музикою — це все настільки свіже і цікаве, що, я певна, зрушить з місця багато складних процесів. Тут у мене великі очікування!
Марта Іванишин, керівниця львівського Центру Довженка:
— У 2022 році ми планували провести низку ремонтних робіт, зокрема капітальний ремонт даху, полагодити систему опалення концертного залу, а ще — ремонти офісних приміщень. Звісно, що зараз від цих речей ми відмовились. Планували також і ряд творчих проєктів, які теж перенесли.
— «Назавжди» ми ні від чого не відмовились. Багато процесів, звичайно, довелось просто змінити й адаптувати.
— Новим викликом для нас став прихисток для переселенців, який працював у Центрі Довженка з лютого і до кінця травня цього року. Тепер, коли функцію шелтеру ми закрили, у нас діє гуманітарний центр допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Стосовно культурної діяльності, то тут ми розпочали активну роботу з грантовими проєктами, зокрема в Центрі Довженка запрацював молодіжний інтеграційний освітній простір переселенців «Young Dovzhenko» спільно з USAID та маємо спільний проєкт із UNICEF «Дитячий простір».
